Розділ 1 Знайомство

Розділ 1

Знайомство

 — Іди ти лісом, Натко! — сказала мені моя старша сестра, коли я щосили сіпнула її за довге волосся. 

Сьогодні особливий день – моє прощання із дитсадком.

Мені пощастило. Я сама собі перукар і стиліст. Так обкарнала власне волосся ножицями, що мати вжахнулася і на Випускний не хоче  пускати, аби виховательку Крисю Копитівну не перелякати. Загалом, вона гарна жіночка, та коли діло доходить до наших витівок, перетворюється на криску. До того ж дуже полюбляє ходити на високих каблах і цокає ними, як заправський солдат на плацу. 

Я така непередбачувана, що іноді самій страшно стає. Не можу, щоб усе цивільно було. Хіба ж то життя, коли треба ходити по струнці і одно ті проклятущі заняття відвідувати та екзекуцію зачісками робити. Ненавиджу дівчачі заморочки, як от заколочки, резиночки, бантики і купи непотрібних фенечек. Так у голову врізаються, що хоч калавур кричи. 

Хлопцям у цьому відношенні  простіше, і тому я їм заздрю зі страшною силою. До вчора заздрила, а сьогодні я сама, як той пацан. Мої дружбани Артем із Денисом зі стільців попадають, коли мене побачать. Вчора я з ними об заклад побилася: якщо я сьогодні без коси з’явлюсь, вони підуть і роздобудуть мені цапиний череп для ритуалів. Де вони його видеруть, мене не хвилює. Хочуть, нехай бабцю Параску кошмарять, у неї цап є. Фу. На дух не переношу козине молоко, бо воно так тхне, що можна копита відкинути. 

Побажала, що перше у голову зайшло, щоб більше помучились. Будуть знати, як Сіму ображати. Сіма - скорочено від Саманта, – моя екзотична подруга з величезними окулярами на пів обличчя. Ми з хлопцями її Кнопою зовем, а ще ботанкою, бо вона вчиться на відмінно і весь час по бібліотеках швендяє у пошуках відповідей на загадкові питання. Усе щось винюхує, випитує у молодої бібліотекарки Татухи Модніславівни. Ні, щоб запитати, де та собі модне татуювання набила. Я б за таку красу усе віддала, навіть погодилася  у свиней чистити, та мати не дозволяє. Мала, каже. Потрібне тобі те татуювання, як козі баян. А я не баян хочу, а козиний череп. По телеку бачила, як на "Битві екстрасенсів" один маг з допомогою черепа духів викликав. А я хочу викликати неправильного гномика. 

Денис розповідав, що вони з Артемом вже так робили. Технологія проста. Треба діждатися ночі, щоб темно було, взяти склянку з водою, написати на папірці особливі слова, ну, ви зрозуміли, які. Ті, що нам дорослі говорити не дозволяють. Потім взяти сірники, запалити папірець і втопити у склянці з водою. Неправильний гномик і з’явиться. Тільки одна умова, не ржіть, як коні, а то гном злякається і втече. І сірники без дорослих не чіпайте, бо пожежі наробите. Одним словом, будьте обережними.

Так, про що це я. А, про Кнопу. Одного разу я не втрималася і прикнопила її за поділ сукні до стільця. Пригрозила, якщо не поділиться секретами, то так і залишиться сидіти, доки ми у групі у "Струмочок" граємся. Або окуляри заховаю, тоді геть нічого не розгледить. Сіма спочатку плакала, що нічого не знає, а коли про окуляри почула, одразу призналася, що інформацію про одну дивовижну річ шукає. З допомогою неї нібито можна будь-які скарби шукати. Що працює та штука подібно до металошукача і здатна бачити на глибину у десять метрів. "Чесно брешеш?" - не повірила я. - "Зуб дай, що це правда." Кнопу, звісно довелося вчити, як це робиться, але коли її нервово погризений ніготь черкнув по великому передньому зубу, що той мало не випав, я заспокоїлася. Так би і одразу, а то я не я, і хата не моя.

 Отже, я почала захищати Сіму від нападок хлопців, тому вона мене перестала боятися і тепер ставиться до мене, як до закадичної подруги. 

Саманта виявилась класною дівчиною, тільки трішки дивакуватою. Мало того, що сама темношкіра афроамериканка, так ще й з копною кучерявого білого волосся на голові. Бабусі на лавочці кажуть, що її мати за дев’ять місяців до Самантиного народження відвідала галерею заїжджого австралійського художника, але це не точно. Головне, що плід цієї екзотичної виставки  наразі мені користь приносить. Наприклад, дає важкі приклади списувати, коли у нас один варіант, або ж під пильним поглядом Іриски Копитівни умудряється записочки з рішеннями задач передавати. Після цього я Сіму ще більше зацінила. Ого, які сталеві нерви у дівчини, дарма, що нігті погризені. 

Та й взагалі, недаремно кажуть, що у тихому озері чорти водяться. Сіма напоказ тиха, а у душі — чортеня ще те. Просто так легше до матері підлизатися, щоб нову книгу придбала чи інтернет наперед проплатила, та щоб не била за двійки. "А що, б’є?" - спитала я. На згідний кивок обурено вигукнула, що мене мої батьки і пальцем зачепити не сміють, бо це – не педагогічно! 

Кнопа уперта. З нею важко, так само, як і з моєю сестрою Аліскою, котра по-своєму мізками блищить. Вся така правильна, вилизана, вичепурена, бр-р-р! Супермоделлю хоче стати, коли виросте. Хух. Сто разів сеструсі говорила, що ті модельки тільки те і вміють, що по подіуму кісточками гриміти, а у головах пусто, хоч нуль на паличку одягай. А вона мені твердить, що я бабусь наслухалася і мої джерела інформації - то минуле сторіччя. Що зараз супермоделі дуже розумні дівчата, бо Вікіпедію читають і крім того до спортзалу на фітнес регулярно ходять. А ще обожнюють здорове харчування.

А, так, забула представитись. Я – Натка Ромашкіна. Хоча Артем з Денисом мене на індіанський манер кличуть. Фанати кінофільмів про індіанців, хах! Так мені і кажуть: «Натаніель Бампо, ходімо з нами у футбол пограємо, на воротах нікому стояти.» А я що? А я нічого, тобто погоджуюсь, звісно. Хто краще за мене м’яча на груди прийме і лупасне ногою, віддаючи нападаючому? Іноді не розрахую, і поцілю Денису прямо у обличчя, а він одразу ж біжить до виховательки.  Реве, наче білуга, сподіваючись мене у відповідь віддухопелити. А дзуськи, кишка тонка! Я біцаки такі маю, що навіть першокласники заздрять. Я сміюсь і передражнюю Дениса словами популярної нині пісні, котру сама ж перевернула: