Серце сновидінь

Розділ 8 Мультики

Розділ 8

Мультики 

Я вилізаю із ями і потрапляю у сад. Тепер ясно. Незчулася, як до крайньої хати у лісі прибігла. Тільки чомусь з одного боку сад квітучий, а з другого -- вкритий снігом. Тут що, забули пори року перемінити? 

Як баран, стою на кордоні між зимою та літом і лупаю очима туди-сюди. Що там світляк казав про реальність? Ось вона, у всій красі. Можете теж глянути, якщо цікаво. 

Тут на мене спадає прозріння, що я сплю, і ще не прокинулася. Логічно, що одне сновидіння плавно змінилося на інше. Таке буває, нічого страшного. Вирішую скористатися сном і насолодитися моментом. 

Краса! Хочу - буду букети із бузку збирати, а хочу – снігову бабу зліплю. Що ж обрати? Для початку я присідаю і занурюю руку у зелену шовковисту траву. Лоскотно. По вказівному пальцю повзе жук божа корівка і на мене коричневими баньками витріщається. Тоді перелазить на кульбабу і тріпоче крильцями. Я відволікаюсь і не одразу помічаю, що в старому будинку серед саду відчинилися двері і звідти до мене прямує маленька худа бабця у заквітчаній хустинці і картатому фартусі. Бабуся підходить ближче і уважно окидає мене з голови до ніг підсліпуватим оком. Тоді надягає маленькі окуляри на перенісся і, як годиться господарці, вітається першою:

— Ждраштуй, дитинко. Шерце принесла? 

У бабусі явно не всі зуби у роті, тому і шамкає. Мені страшно, бо я не все розумію.

— Доброго дня. — ввічливо, як мене вчила мама, вітаюсь я. Далі говорити не насмілююсь. Мовчу, як рибина, ту, що на строганину зараз пустять.

— А я уже жашекалашь. Башиш, — бабця обводить рукою навколо себе, — шад наполовину шнігом укрившя, а уше ти винна. 

Про що це вона? Звинувачує мене у тому, що з її садом коїться чортівня? Ну, ніт. Не вийде мене у винні записати. Тут я точно ні до чого. Навіть увісні не дають спокійно побродити без того, щоб у чомусь не звинуватити. 

Я присідаю над ромашкою, простягаю руку і чекаю, доки на палець переповзе божа корівка. Страх, як люблю божих корівок на волю відпускати. 

— А ти молодець, не побоялася піти назустріч страхам. — чую голос над вухом. Підіймаю очі і чудуюсь. Сказати, що я здивована, то нічого не сказати. Бабуся кудись зникла, а на її місці з’явилася молода жінка. І як я встигла таку підміну пропустити? Тут що, місцеві на гіроскутерах їздять, тому так швидко? 

— Вітаю, маленька. Я – Яаель, жителька Нового Саду. А ти — та сама Натка, хранителька Серця Сновидінь? Приємно познайомитися. Ти не спиш. Не бійся, сніг тут штучний. Режисер кінофільм знімає. 

А, тепер усе сходиться. Усе логічно, це актриси. 

 Я відстрибую назад, перечіпаюсь через пеньок і з головою занурююсь у сніговий замет. На дотик він зовсім не холодний, навпаки, теплий і приємний. Швиденько вибираюсь зі снігового полону, проте застрибувати назад у літо не хочеться. Дайте, хоч награюсь. Скучила за зимою, аж страшно. Скажете, зима три місяці тому, як скінчилася, а я вже сумую? Тоді ви не розумієте, як я люблю сніг. Я б його їла, я б його пила, я б у нього одягалася, я б ним вкривалася, і навіть мультики у снігу дивилася. І мені б ніколи  не набридло. Прикиньте: морозець тріщить, усіляка гидота вимерзає. Ну, та, яка дзижчить над вухом чи павутину плете на паркані. А ще добре, що ведмеді узимку сплять. Скажете, що у Лизогубівці ведмеді не водяться? Помиляєтесь. Вони є, тільки від мене ховаються. Хто Натку Ромашкіну зачепить, ризикує більше не прокинутися від зимової сплячки. 

— Натко, ти захопилася. Пора сновидіння додивлятися. — голос, наче набридливий комар над вухом. — У нас часу не так багато, як тобі у дитинстві здається. Скоро Великий Ігноратор (тут його усі жителі Генеральним Режисером кличуть) побачить, що ми тут, і кіно доведеться перезнімати. 

От, знову я у всьому винна. Уже погане кіно на мою совість накинути хочуть. Я не винна, то і не повинна. Треба цей девіз роздрукувати і повісити на груди, а ще краще, татуювання на лобі зробити. Це щоб усі бачили і не звинувачували. 

Роблю собі халабуду зі штучного снігу і починаю ліпити телевізор. Мультики ще ніхто не відміняв. 

— Натко, та припини пручатися, коли ти вже подорослішаєш. — посміхається Яаель. — Я розумію, що дитячий світ відрізняється від дорослого, але ж не настільки. 

— Ваш, наш, яка різниця, коли я гратися хочу. — відмахуюсь я. — Знімайте собі кіно далі, я вам заважати не буду. Ось, доліплю плазму, за маршрутизатор візьмуся. Вай-фай буде. Через інтернет знаєте скільки мультиків накачати можна? Тільки встигай перемикати канали. У нас дома інтернет тільки на маминому комп’ютері є, і то, вона не дозволяє його чіпати, щоб віндоуз не зламати. 

— А, тепер зрозуміло. — жіночка теж присідає у сніг і починає ним бавитися, наче мала дитина. — Ти думаєш, що ми тільки мультики у твоїй голові, так? 

Яаель підводиться на повний зріст і подол її кремової сукні тріпоче на вітрі, нагадуючи крила метелика. Довге світле волосся спадає з плеч, наче швидкоплинна ріка Рудка. Жінка поважно підводить одну руку вгору і пояснює:

— Щоб ти знала, я - Яаель, тобто та, що пізнала Джерело. Та, що пройшла ініціацію болем і звільнилась від сценарію Генерального Режисера; та, що навчилася дивитися на світ із чистоти і отримала право називати речі своїми іменами. Я та, що поєднана з природою і її циклами. Та, що пізнала мудрість через споглядання. Я та, хто обіймає мережива долі через гармонію містичного танцю. І я запевняю тебе, дитя: сновидіння реальніші за будь-яку реальність, створену через призму Стирача Пам’яті. Скоро ти сама у цьому пересвідчишся. 

— Нічогенький монолог, гарно сценарист попрацював.— мимрю я. Цікаво, треба запитати, як буде називатися кіно, яке тут знімають. Можливо, мені білетик на прем’єру виділять. 

Я, я, я, – щось дуже багато цієї букви у одному місці зібралося. А коли я якаю, то Аліска мене перекривляє так: я - задок у бугая. Звісно, образливо, проте справедливо. Вихователька теж не любить, коли хтось за партою дере руку і якає, наче навіжений. А ще не любить, коли я надміру з хлопцями жартую. Каже, що це хвороба така. Морія називається. Пхе. Ці дорослі як навигадують діагнозів, хоч стій, хоч падай. Уморять кого завгодно, аби тільки з серйозними обличчями ходити. Чули? Веселі люди їм хворими здаються. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше