Серце у полоні

4.

Зупиняюся перед дверима у кабінет боса й стукаю кісточками пальців по темному дереву. Не чекаючи на відповідь, відчиняю їх і переступаю поріг. Андрій сидить за столом і прискіпливо переглядає якісь документи, але коли бачить мене, відкладає їх вбік і ледь помітно усміхається.

- Як ти, Ладо? - запитує.

- Все гаразд. Ілона сказала, що ви хотіли мене бачити, - під його прямим поглядом мені ніяково. У цих клятих шортах мої ноги абсолютно голі, а футболка надто сильно обтягує груди. 

- Хотів, - Андрій киває і відкидається на спинку сидіння. - Сьогодні у клубі будуть дуже важливі гості, тому я хочу, щоб ти зайнялася їхнім обслуговуванням. Все має бути на вищому рівні й без проблем. 

- Добре, - трохи розгублено киваю. Раніше мене не допускали до ось таких заходів. У клубі часто збиралися багаті чоловіки, щоб випити та розважитися, але їх обслуговували лише ті офіціантки, котрі працювали тут довгий час. Трохи дивно, чому Андрій вирішив і мене туди відправити. Та хай там як, я навіть рада. Там можна отримати великі чайові, а гроші мені зараз дуже необхідні. 

- От і добре, - усміхається Андрій. - Ілона все тобі пояснить. 

Повертаюся у зал трохи розгубленою. Ілони ніде не видно, тому беруся за роботу, бо дівчата офіціантки просто не справляються. Хвилин двадцять займаюся замовленнями, і саме за роботою мене знаходить як завжди невдоволена Ілона. 

- Ти що тут робиш? - кричить, перехопивши мене біля барної стійки. - Хіба Андрій не сказав тобі, що сьогодні у тебе інші обов'язки?

- Так я тебе шукала, але… - намагаюся пояснити, але Ілона не з тих, хто буде слухати чужу думку. 

Вона закочує очі, а тоді хапає мене за руку та веде в коридор. Швидко і трохи схвильовано пояснює, що гості вже прибули і їм треба принести напої. Доводиться повертатися у зал до бармена, щоб забрати замовлення.

VIP-зал для особливих гостей знаходиться на другому поверсі. Підійматися туди на підборах шалено незручно, та ще й з тацею у руках. Біля входу кілька охоронців з кам'яними обличчями. Прискіпливо мене оглянувши, один з них навіть двері для мене відчиняє. 

Коли проходжу всередину, швидко оглядаю обстановку. Тут два шкіряних дивани й посередині стіл із закусками та випивкою. Саме туди я і виставляю все, що принесла. Кілька чоловіків у костюмах розвалилися на диванах, а поруч з ними гарні дівчата в коротких сукнях і спідницях.  

Андрій також тут, сидить у кріслі трохи осторонь і стежить за тим, щоб усе було на найвищому рівні. Я не намагаюся прислухатися до розмов цих чоловіків і розглядати їхні обличчя також не маю бажання. Подібні збориська точно не для мене, але пригадавши, що оплата тут вдвічі більша, просто видихаю і не зважаю ні на що. 

Поки збираю зі столу порожні пляшки й залишки сміття, двері знову відчиняються. Але оскільки стою спиною до входу, не бачу чергового гостя цих зборів. Тільки от помічаю, що Андрій якось різко напружується і підводиться на ноги.

- Алексе! А ми тільки тебе і чекаємо! - заявляє голосно. 

- Справи були, - відповідає той, що стоїть зараз у мене за спиною, а я розгублено завмираю, коли чую його голос. Власов… А він що тут забув? - Бачу, у вас тут весело.

- Алексе, приєднуйся до нас! - кричить чоловік років п'ятдесяти й при цьому погладжує ногу дівчини, котра притискається до нього всім тілом. 

- Звісно, - можливо, мені здається, але Власов не поділяє загальної веселої атмосфери. Розумію, що треба вшиватися звідси. І бажано зробити це так, щоб він мене не помітив. Хоча, можливо, і не впізнає, адже таких, як я, у нього багато. 

Саме в ту мить, коли чоловіки наближаються, я таки повертаюся до них обличчям, прикриваючись тацею, ніби щитом. Власов стоїть навпроти мене і прискіпливо розглядає. В його очах немає здивування, там взагалі нічого немає, крім темряви. 

Здається, таки не впізнав.

- Ладо, повертайся до роботи! - лише невдоволений голос Андрія змушує мене вдихнути повітря. Швидко обходжу Власова, і його охоронець Олег відчиняє для мене двері. А от він точно мене впізнав, он який здивований погляд. 

Лише опинившись у коридорі, вдається видихнути з полегшенням. Здається, дарма я погодилася на цю роботу. Від погляду Олександра у мене мурашки шкірою, а руки тремтять. Сама не розумію, чому така реакція, як і те, чому цей чоловік змушує так багато думати про нього. 

На щастя, наступні пів години мені не доводиться повертатися туди. Випивки у чоловіків достатньо, як і їжі. Є надія, що сьогодні мені більше не доведеться зустрічатися з Власовим, але вона швидко гасне, коли Ілона в черговий раз заявляє, щоб я занесла гостям чергову порцію алкоголю. 

Цього разу йду, наче на щось страшне. Руки тремтять, і зовсім не хочеться розбити пляшки з дорогим алкоголем. Той самий охоронець знову відчиняє для мене двері, а всередині тим часом ситуація трохи змінилася. Гості вже добряче п'яні, але мене хвилюють зовсім не вони. 

Власов сидить у м'якому кріслі, де ще недавно сидів Андрій. Він розслаблено закинув ногу на ногу, а поруч з ним на бильці розмістилася ефектна блондинка. Її пальчики торкаються плеча чоловіка, але йому, схоже, байдуже. Він не зводить погляду з мене. 

Відчуваю, як горить обличчя і радію, що тут не надто багато світла. Швидко ставлю на стіл пляшки, а порожні збираю на тацю. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше