8.

Перед тим як розпочати роботу, телефоную бабусі. Не хочу, щоб вона хвилювалась, тому вигадую, що довелося одразу їхати в клуб. Поки що нічого не кажу про нове місце роботи. Сама ще не до кінця прийняла нову реальність. 

Якщо я думала, що Жанна одразу ж випустить мене у зал до гостей, то сильно помилялася. Вона провела мене в окрему кімнату і почала розповідати, як варто накривати стіл, розмовляти з гостями та обслуговувати столики. Виявилося, що це практично ціла наука. 

Для початку мені дозволили прибирати зі столів, коли гості залишили ресторан. А ще Жанна заявила, що я змушена на зубок вивчити меню. Без цієї інформації я не зможу обслуговувати гостей. 

Ресторан працює до одинадцятої, і, коли двері зачиняються, я видихаю з полегшенням. Виявляється, робота в ресторані такого високого класу вимагає від працівників повної віддачі. Єдине, що заохочує мене до роботи, - це зарплата. Виявляється, вона тут просто величезна і можливі премії. 

Під час роботи я познайомилася з офіціантками, котрі працюють тут довгий час. Саме вони розповідають мені усі подробиці роботи. А ще всі, як одна, заявляють, що Жанна - ще те стерво.

Переодягнувшись, залишаю уніформу в шафці, а волосся нарешті розпускаю. Від пучка болить голова, але це не страшно. Разом з іншими дівчатами залишаю ресторан і розгублено завмираю на ґанку, адже дощ знову повернувся. 

Дівчата прощаються зі мною і розходяться хто куди, а я так і стою на місці, чекаючи на незрозуміло що. 

- Додому не збираєшся? - на вулицю виходить Жанна й оглядає мене похмурим поглядом. 

- Збираюся, - бурчу.

Жанна тільки фиркає і швиденько біжить до яскраво-червоного Мерседеса, що стоїть біля входу. Авто зі свистом покидає стоянку, і на вулиці залишаюся тільки я. Хоча ні, не тільки… 

Двері знову відчиняються, і виходить Олег, а за ним сам Власов. Чесно кажучи, я думала, що він давно поїхав додому, а виявляється, що ні. Почуваюся шалено збентежено, адже навколо нікого немає й у чоловіка може скластися враження, що чекаю я саме на нього. 

- Ладо? - Олександр зупиняється поруч зі мною, а за його спиною Олег і ще двоє охоронців. - Чому ти тут?

- Якраз збиралася йти, - випалюю швидко і вже ступаю під дощ, але не встигаю цього зробити, коли Власов хапає мене за руку вище ліктя. 

- Я відвезу, - і знову цей командний тон і погляд, від якого мурашки шкірою. Сперечатися не хочу, знаю, що однаково нічого з цього не вийде. Лише легенько киваю, і саме в цей момент поруч з нами зупиняється чорний позашляховик. 

Олег відчиняє для мене двері, і я сідаю всередину. Власов тим часом обходить автомобіль і встигає добряче промокнути. Коли опиняється поруч зі мною, з його темного волосся капає вода. 

- Чому ви допомагаєте мені? - це запитання несподівано навіть для мене самої злітає з уст. Не впевнена, що варто випробовувати терпіння Олександра, але мовчати також не можу. 

- Ти проти? Я можу повернути тебе назад у клуб, - говорить абсолютно серйозно.

- Знаю, що можете, - бурчу. Його прямолінійність дуже сильно вибиває з колії. - Просто я не розумію і хочу розібратися.

- Я дійсно рідко роблю хороші справи, Ладо, - Власов повністю повертається до мене обличчям - і повітря у салоні стає катастрофічно мало. Відчуваю, що починає горіти обличчя і радію, що в салоні темно. - Ти радше виняток з правил. Видно ж, що клуб - не те місце, де тобі варто працювати. Можеш просто подякувати та забути. 

- Дякую, - кажу абсолютно щиро. 

Власов тільки киває, дістає з кишені телефон і повністю втрачає до мене інтерес. А от я не можу змусити себе відвернутись і не розглядати його. І чому мені так сильно хочеться вірити, що зовсім він непоганий, як говорять усі? Тому, що він допомагає? Чи тому, що поруч з ним моє серце б'ється частіше? 

- Ти чому так швидко? Сталося щось? - питає бабуся, коли проходжу у квартиру. Вона якраз зібралася спати, а тут я повернулася.

- Все чудово. Просто я швидше почала працювати й мене швидше відпустили, - пояснюю. 

На щастя, бабуся мені вірить. Вона йде спати, а я в душ. Завтра на мене знову чекає робота у ресторані, але хвилює чомусь не це. Я постійно думаю над тим, що тепер буду часто бачити Власова. Поки що не знаю, добре це чи погано. Головне, що тепер у мене є хороша робота, а зарплати має вистачити на всі потреби. 

Наступного ранку, поки їду в автобусі, думаю про те, як пояснити Олі, чому тепер працюю у ресторані Власова. Ще вчора обіцяла їй триматися від нього якомога далі, а тут маєш тобі. 

- Це все Андрій. Він попросив Власова взяти мене на роботу, - брешу і навіть не червонію. Ми з Олею якраз прямуємо в бік аудиторії, і я вирішую одразу все пояснити. 

- І той так легко погодився? - дивується подруга. - І чого це Андрій став таким добрим? 

- Просто хотів допомогти, - знизую плечима. Нізащо не зізнаюся, що це була ініціатива самого Власова. Знаючи Олю, навіть не сумніваюся у тому, що вона буде проти моєї роботи там. 

- Дивно все це, - бурчить Оля. - Та хай там як, у ресторані у Власова тобі дійсно буде краще. Головне - тримайся якомога далі від нього самого.