18 розділ Розмова

 Я тікала по коридорах і ледь себе стримувала. Ні,  я не хотіла  плакати але злість нікуди не ділась.  Мені хотілось спалити тут все до чортової матемене все так бісило.  Десь по дорозі я скинула плаття залишившись в чорних шортах і топі.  Добігла до тренувального поля і виплеснула свій вогонь.  Усе під куполом переливалось та палало, раптом почула шурхіт і кинула туди вогняне лассо. 

-- Прекрасна реакція-- закивав Талер, і вже було затихнувша злість запалала знов.

--  З таким же успіхом я можу тебе спалити.-- погрозилась.

--  Та ти що, невже ти будеш нападати на короновану особу.

--  На короновано особу може й не буду а на тебе скоріш усього що так. Чого прийшов.

-- Та поговорити хотів-- він всівся прямо на пісок у своєму смокінгу.--  Я не буду тобі брехати але мені потрібна твоя допомога,  будь ласка залишися тут. Ти навіть не уявляєш як складно бути в середовищі яке складається лише з мальованих курок які хочуть залізти у твою постіль.  Ні, я серйозно в мене тут немає ні одної людини з якою я можу просто поговорити. Мама з татом питаються чи я найшов свою обрану?  З робітниками поговориш хіба? А з дівчатами говорити про косметику чи одяг сенсу не бачу.  Ти єдина тут мені знайома людина з якою я можу просто поговорити щось їй розказати. Це ж так важко обрати собі наречену з якої будеш жити все життя , особливо якщо вибирати нема з кого.  Врятуй мене будь ласка?

--  Невже все настільки жахливо?-- присіла біля нього.

--  Усе ще гірше. -- він понуро похилив голову. Мені мимоволі стало його жаль.-- Мені важко займатись, і відбором, і своїми силами які виходять зпід контролю, ти думаєш чому я так швидко захотів одружитись, тому, що моя наречена буде допомагати справлятись з ними, а вони мені допомагають заполучити нервовий зрив.

-  Окей я залишуся, але в мене є умова ти повинен відпустити мене в місто, ти ж знаєш як я хотіла побувати у Франції а тут навіть за ворота вийти неможливо .

--  Окей але лише зі мною -- усміхнувся він а на обличчі я нарешті помітила синяк.

--Ууу.. це що, я тебе так?

 Він знову глянув на мене а потім доторкнувся до свого обличчя. 

-- Імовірно що так-- виніс вердикт недо-принц.

 Я оглянулася і побачила як зза купола до нас ниближаються люди. Хоча.. ну як наближаються, вони просто не можуть пройти крізь нього от і стоять навколо. Серед них видно і дівчат, які поглядом аж блискавки метають.

--Чуєш но друже мій, як нам звідси вибратись живими?-- запитала я розгубленого Талера.

--Просто--відповів він і підняв мене на руки, ми враз закружляли в порталі і опинились в моєму тимчасовому пристанищі.-- Радий що ми знайшли розіміння і пішов заспокоювати своїх батьків.

--Надобраніч-- побажала я.

-- Надобраніч.

Ух ну й деньок. Уже пристойно перевалило за північ, тому я завалилася спати а всі проблеми залишу на завтра.