Серцем знаю

30.04.1907

Чи є воно те кохання в реальному житті? Завжди думала, що є, коли дивилася із якою ніжністю мати відносилась до батька. Він надто серйозний і брутальний, щоб це показати, але я відчуваю що він мене любить. Його схвального кивка головою достатньо для показу батьківської любові, хоча я в цей момент почуваю себе коровою, яка народила хазяїну гарних телят, аж ніяк не любою донечкою.

Сьогодні зустріч із Степаном Нікольським була зовсім не такою романтичною, як я собі мріяла. Ми гуляли у саду, усе навколо було таким розслаблюючим та теплим, що я була в захваті від самої думки про побачення. Ми просто йшли поряд, Степан навіть не намагався торкнутись моєї руки, мовчав і витріщав на мене очі. Спершу я не знала, як до цього відноситись, ніяковіла та переживала, що не подобаюсь цьому високому світлокосому парубку у офіцерській формі. Мовчання завжди вбивало мене, бо тоді ти точно не знаєш, про що думає людина і чого вона хоче. Щоб заспокоїтись, я просто заспівала:

 

«Ой у вишневому саду, там соловейко щебетав.

Додому я просилася, а він мене все не пускав.

– О милий мій, молю тебе: зійшла зоря – пусти мене!

Проснеться матінка моя, буде питать, де була я.

– А ти їй дай такий одвіт: яка чудова майська ніч!

Весна іде, красу несе, а тій красі радіє все!

– Доню моя, не в тому річ: де ти гуляла цілу ніч?

Чому розплетена коса, а на очах бринить сльоза?

– Коса моя розплетена, її подружка розплела,

А на очах бринить сльоза, бо з милим я прощалася.

Мамо моя, прийшла пора – а я весела, молода!

Я жити хочу, я люблю! Мамо, не лай дочку свою!

Ой у вишневому саду, там соловейко щебетав.

Додому я просилася, а він мене все не пускав.»

 

- Это было очень красиво, Нина! Только почему на этом странном сельском языке? Моя жена должна говорить образовано, по-русски. Ничего, ты научишься, – я нарешті почула голос свого майбутнього чоловіка, і ніяка струна не забриніла в моєму серці. Я стільки разів чула від дівчат у селі, які допомагали працювати мамі із шиттям, що від голосу коханого серце вистрибує із грудей, що була впевнена – вийду заміж лише за коханого чоловіка. Та тепер розумію, що у 16 років вже час позбавлятись дурних дитячих мрій.

- Я прекрасно владею русским языком, Степан, но украинский родной для меня, - мені було важко зрозуміти, чому йому не сподобалась моя мова і водночас сподобалась пісня. Батько теж постійно наголошував на важливості розмовляти російською навіть між собою, бо ж то смішно говорити мовою селян, коли ми хочемо стати дворянами.

- Прекрасно, милая, тогда выброси из головы эту деревенскую чушь. Мои сыновья будут настоящими русскими людьми, которые принесут этой стране истинное величие и будут служить своему царю!

Здавалось останню фразу він казав не мені, а сам собі. Ця людина була мені зовсім чужою. То чому ж я маю ставати його дружиною? На жаль, вибору в мене небагато.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше