21.10.1910

Єлисаветград із прекрасним театром підкорили моє серце назавжди. Театр під керівництвом трупи Марка Кропивницького настільки неймовірно красивий та душевний, навіть після смерті Марка Лукича цей бастіон української творчості та театрального мистецтва настільки заворожує. Чому я раніше не їздила у театри?

Спочатку мене постійно відволікав шепіт Олени Озерної про сукні інших гостей театру, про чиїхось коханок та знайомих, поки на сцену не вийшли актори із «Наталкою Полтавкою». Це було божественно прекрасно, цікаво та романтично. Вистава була поставлена українською мовою, через що мій чоловік трохи шипів разом зі своїми друзями, але саме це мені і було потрібно.

Аристократи царя дивляться виставу українською мовою із відкритими ротами та їм це подобається. Час визнати, що українська мова зовсім не витвір селян для прощення спілкування, а справжня історична цінність та ідентичність. Господи, та чому ж вони так причепилися до мови? Чому мій батько так сильно хотів стати тим, ким ніколи не був?

Мій батечко втратив себе, він завжди шукав щось та когось, підлаштовувався, замість створення чогось власного. Навіть зараз, коли я дізналась, що він багато в чому спонсує походеньки мого чоловіка в казино, він намагається вислужитися перед дворянством, яке ніколи не прийме його рівним. 

Я цього не хочу, Боже. 

Розуміння вдарило мене кувалдою по голові, навіть будучи дружиною графа я не зобов’язана робити все, що йому заманеться, бо взагалі-то я графиня. Не просто дружина графа, а справжня дворянка, яка може грати за своїми правилами. А отже я стану сильною, я зможу все на світі, я буду допомагати тим, кому забажаю, я буду собою і говоритиму своєю мовою, українською. Я народжу прекрасну донечку і передам їй усю свою любов до української культури, бо ж ця велич не може бути забутою. Я хочу щоб мої нащадки жили на українській землі та любили її настільки сильно, щоб нікому не дозволяли нищити її та рвати на шматки.