28.03.1915

Зима нарешті закінчилася, а вчора ми з Андрієм одружилися. Треба сказати, що батько мій сприйняв цю новину не дуже добре? Так-так, мама приїхала до нас сама із парою своїх помічниць, бо ж вони шили мені весільну сукню із широченними вишитими рукавами та коміром. Андрій був у білій сорочці, усміхнений та щасливий, яким я його ніколи не бачила.

Тривала війна, ми не могли і не хотіли робити грандіозних святкувань, та з цього приводу засмучувалась найбільше лише Клавдія Семенівна та дід Павло. Ми вирішили провести вечір у родинному колі, але виявилося, що мало не кожен житель Юзефполя прийшов нас привітати. Людям не вистачало позитивних емоцій та радості, тому вони без заздрощів намагалися вхопитися за щось світле та добре.

Ситуація на фронтах ставала дедалі складнішою. Чоловіки більше не раділи приїзду рекрутів царя за новобранцями, а деякі хлопці навіть поверталися додому як дезертири, їхні сім’ї переховували таких людей як могли. Андрій та есери допомагали втікачам, а ті ставали до лав Соціалістів-революціонерів. Ідея самостійної державності України зростала в душах українців, які розчарувалися у імперській владі, але не менше було бажаючих і просто скинути імператора, заради встановлення нової влади, іншого зразка, однак все ж не виводячи українські землі зі складу імперії.

Цю зиму ми пережили нормально саме завдяки запасам Озерних, які ми поступово перевезли до Юзефполя. Напад на маєток моїх знайомих настільки налякав Олену, що вона була ладна Богові душу віддати. На щастя, есери виявилися більш менш адекватними людьми, якщо так можна розглядати їхню пропозицію.

Олена просто передала свої землі в користування народу, в лиці партії Соціалістів-революціоністів, а ті люб’язно довезли її з родиною до кордону. Маєток перейшов до «народу» разом з усіма землями, садами, худобою та іншим приладдям. Попередньо Андрій домовився про вивіз харчів та дров до нашого села. Якщо так подумати, то це був грабунок чистої води, але кожен партієць був гордим від самої думки, що графський маєток в один момент перестав бути графським.

День весілля пройшов дуже сумбурно. Приїжджали також Григор’єв та Скворцов, подарували нашій молодій родині символічну суму грошей, а потім випили по чарці, відвели Андрія в сторону та щось із ним обговорили. Думаю, йшлося про подальшу співпрацю, але я вирішила не розпитувати свого чоловіка.

До ночі усі порозходилися, Женьку вклала Клавдія Семенівна, а ми із Андрієм пішли гуляти полем. Погода стояла дуже тепла, як для кінця березня, тому я була в самій лише святковій сукні, а мій чоловік прихопив із собою теплий жупан. Звичайно ж за кілька хвилин він знадобився мені, бо прохолодна роса холодила шкіру, а біла сукня швидко ставала вологою та прохолодною:

- Все ти знаєш, все передбачив! – пожартувала я, на що Андрій тільки посміхнувся, пригорнув до себе та поцілував.

- Так, я знав, що ти змерзнеш… Хоча скажу правду, брав жупан собі, але коли вже така справа… - знову засміявся, - Знаєш, Неллі, я завжди хотів спитати тебе, чому тоді під час першої нашої зустрічі ти мене поцілувала?

- Бо це був не перший мій із тобою поцілунок, - сказала тихо і подивилася йому в очі.

- Ем, та як то так. Я б знав, якби раніше цілувався із тобою. Оце вже точно! – трохи сварливо відповів чоловік.

- Я хочу, щоб ти знав. Я бачила тебе задовго до нашої першої зустрічі, у своїх снах. Ти приходив до мене, заспокоював, коли мені було сумно чи страшно. Не знаю, як пояснити. Просто знала, що зустрінемось, знала, що будемо разом, що в нас навіть народиться син, - мабуть я сказала зайве, та вже буде пізно. Але Андрій не засмутився, не почав називати мене скаженою.

- Колись давно бабуся казала мені, що я одружуся із мавкою, яка знатиме усе на світі, а я не вірив. Всі казали, що вона вже стара та дурощі каже, а бачиш як сталося. Бабуся знала правду!

Поки ми розмовляли я навіть не помітила, як ми знову опинилися біля будинку лісника, куди Андрій вже приводив мене раніше. Ще один поцілунок, який виймає душу, від чого голова йшла обертом. Забула усе, що хотіла сказати.

Впевнена, ми ще повернемось до нашої розмови, він захоче більше пояснень. Але ж то була перша шлюбна ніч, ми були лише вдвох. Все сталося саме собою. І це була одна із найпрекрасніших ночей у моєму житті.

Можна було б записати деталі, та я хочу залишити це для себе і тільки.