Серцем знаю

Розділ 19. Страх не проходить швидко

Осінь 2018, Кропивницький

Страх не проходить швидко, але і він рано чи пізно відступає, бо людина не може безкінечно боятись. Подумати тільки, скільки всього ми собі не дозволяємо через страх не отримати бажаного, через страх бути висміяним, через страх смерті, бідності, проблем зі здоров’ям…

Люди настільки дивні створіння, що ми навіть боїмося сходити до лікаря, коли погано почуваємось, щоб нам не сказали чогось страшного про стан здоров’я. Де в цьому логіка? Вона є. Ігноруючи існування проблеми, ми зміщуємо фокус з неї, прикриваючись більш важливими роботами: хатніми справами, професійними обов’язками, рутинними задачами, що для нас звичні та щоденні.

Але від себе не втечеш, і я була дуже вдячна Бобрику, що він вирішив боротися, боротися за себе. Останні 9 місяців він займався відновленням свого психоемоційного стану. Інколи не дуже успішно, інколи з видимими перемогами. До нього поступово поверталось бажання жити, він став більше посміхатись та більше проводити час із Вікусею. Попереду було багато роботи над собою, та ми були разом, і все мало бути добре.

Я знала це серцем.

Хоча тепер я добре розуміла ціну цього внутрішнього спокою, коли ти відчуваєш, що все буде  добре навіть в скрутних умовах. В моєму випадку це був зовсім не безпідставний оптимізм, але він не скасовував мого болю, страху та негативних емоцій, які я переживала разом з Бобриком протягом останнього року.

Ми дуже багато говорили про війну, про те, що ми не знаємо, наскільки масштабною вона буде і коли почнеться. Меланія не давала ніяких чітких інструкцій про дату чи навіть місце, де буде нанесено перший серйозний удар. Але з її слів було зрозуміло, що насувалось щось серйозне.

Тож ми мали бути готовими.

Кожен на своєму фронті.

Паралельно із психологом Бобрик займався відновленням рухливості пошкодженої руки. Хоча перші місяці не було ніяких помітних успіхів, Сашко проявив неабияку впертість з фізичними вправами і все почало налагоджуватись. .

Може в цьому й секрет? Чим сильніше життя тебе б’є, тим потужнішим та сильнішим можеш стати ти сам. Вибір робиш тільки ти: зібратися духом та відвоювати свою першість, або здатись і весь час після цього шкодувати про втрачену можливість. То може не треба так? Упиватися своїм болем та жалем до себе, винуватити всіх і кожного у тому, що саме ти не зміг щось там зробити.

Ніколи не пізно. Ніколи не пізно стати людиною кращою за самого себе.

Але це складно, до біса складно.

Зайняти своє місце у системі, хай навіть нелюбій та неприємній тобі, простіше. Тому більшість людей так і робить. Мої батьки, яким радянщина вбила в голову думку про те, що добре заробляють тільки поганці. Саме тому вони заробляють свій мінімум та вважають себе славетними героями чесності та справедливості, бо ж їм зайвого не треба. Люди свідомо обирають некомфортне, неякісне та небагате життя, бо все інше зло. Навіть якщо дати їм одразу велику кількість грошей просто так, вони або відмовляться від неї, відчуваючи якесь подвійне дно, або витратять настільки швидко і неефективно, що навіть на вуха не налізе. Гроші не псують людей, вони просто розкривають їхню суть.

І мова зараз не зовсім про багатих та бідних, а про сам підхід нашого суспільства до існування.

Бобрику, який бачив несправедливість у армії під час своєї служби, було важко відновити віру в людей, бо його негативний досвід перекреслював усі переваги. Він не бачив амбітних та молодих людей, душею живущих заради України, бо акцентувався на промахах вищого керівництва. Він не думав про те, що не в усіх військових частинах були такі самі проблеми. На службі він відчайдушно чіплявся за те, чого не міг змінити, а міг просто робити свою справу.

Довгі розмови зі мною, довгі монологи у психолога нарешті дали йому розуміння, що життя складне і погані ситуації ще не раз стануться. І, на жаль, це нормально. Нам треба усім навчитися жити у світі, де є і буде несправедливість, бо вона й обумовлює свободу вибору для кожного з нас. Люди недосконалі, ми не можемо постійно робити лише вірні вчинки: ми виливаємо негатив на випадкових знайомих у черзі чи у транспорті, ми сваримось з рідними за переконання, ми б’ємо дітей по попі, плачемо, кричимо, ненавидимо, заздримо…

Бо ми люди.

Важливо вміти схаменутись вчасно, вибачитись та жити далі без вічного привиду сорому за минулі вчинки. Важливо робити висновки та відпускати біль, дати право іншим людям на власні помилки, на власне бачення, хай воно і суперечить твоєму. Наш світ настільки багатогранний та прекрасний, що нам всім варто було б більше опікуватись ним, берегти, а не використовувати.

***

Для того, щоб доносити цю правду до людства і існують віщуни з мого роду вже багато тисячоліть поспіль. Меланія розповідала мені, що раніше в кожній країні були свої могутні світлі віщуни, люди поклонялися їм, жили за законами Світлої сторони. У прямій суперечці Темна сторона завжди програвала, поки не почала діяти іншим шляхом.

Шляхом повільної спокуси, коли усі світлі твердження піддавалися сумнівам, коли погані вчинки здавалися звабливими та бажаними. Згодом влада стала настільки бажаною, що люди перестали цінувати життя одне одного, вважаючи смерть суперника адекватною ціною владарювання. Деяким племенам метод сили та утиску завжди був близьким та зрозумілим. Темна сторона вже тоді грала на людському бажанні бути вищим та кращим за інших. Вона і досі це робить, даючи своїм прислужникам бажане.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше