Глава 7

Дивно, наскільки темрява загострює всі інші почуття. Зоя чула тихе дихання Джоя, відчувала слабкий аромат мила та зубної пасти і відчайдушно хотіла торкнутися його обличчя.
- Не спиш? - тихо прошепотіла вона, висовуючи руку з-під ковдри.
Відразу ж її руку спіймали, гаряче дихання обпалило долоню і драконова щока міцно притиснула дівчачі пальці до подушки.
- Ні. Думаю.
- Про що?
- Про зраду.
- Кинь. Марно! Нічого не виправиш. Старого твого не переробиш, та й мати також. От вже до чого голова безладна! Але твоя мама хоч намагалася тебе захистити, а моя мене з тельбухами видала!
- Як це видала?! Чому? Розкажи! - зажадав Джой.
І Зоя розповіла. Нехай знає, що не лише його зраджували!

***

Зоін батько був адвокатом, молодшим партнером Майлза Готіса. Йому було тридцять сім, коли з ним трапився інсульт. Зої на той час ледве виповнилося тринадцять, і вони з батьком уже два роки жили без матері. Ні-ні, Зейна Вардос як і раніше  процвітала, але далеко від своєї сім'ї, з новим чоловіком і новонародженим сином. 
Хвороба не доконала фера Вардоса відразу, вона повільно добивала його протягом трьох років. Всі накопичення за ці роки витратилися, але Зоя якось змогла закінчити школу. Вона не була ледаркою чи тупицею, у неї просто часу не залишалося на навчання. Сестри Милосердного, що доглядали батька, були всі, як одна, старі. Їм самим було вже важко пересуватися, де вже зрушити хворого, переодягнути чи викупати, а такого дива техніки як гравікрісло тоді ще не існувало. От і доводилося Зої перевертати нерухомого чоловіка удвох з доглядальницею. Натомість догляд за хворими за ці роки вона осягнула в повній мірі. І ін'єкції навчилася робити, і масаж, і дієтичні страви готувати. 
Незважаючи на те, що шкільний атестат демонстрував лише  дірки у Зоїній освіті, вона отримала найкращі рекомендації від сестер-ходжаток і запрошення навчатися у їхній медичній школі. Школа при Ордені Сестер Милосердного дозволяла отримати освіту без відриву від роботи. Там проходили лише теоретичний курс, практичні ж навички ходжатки здобували, працюючи зі своїми пацієнтами. Така схема навчання влаштовувала Зою, і навіть дуже, бо матеріально підтримувати дівчину не було кому, доводилося розраховувати лише на власні сили. 
Проте доля зробила непередбачуваний фінт.
Коли батько помер, у Зоїному житті знову з'явилася мати. Її не було на похороні, вона разом зі своїм чоловіком і сином з'явилася пізніше і заявила свої права на половину будинку.
- Ми і так проявили милосердя, не турбували хворого, хоча нам дуже потрібні були гроші, - пояснила Зейна, - тепер же перешкод для продажу немає.
- Все вірно, Зоя, - важко зітхнув дядько Майлз, - ти успадкувала лише батькову половину, але і тим не маєш права розпоряджатися до повноліття.
- Ти можеш жити з нами, доки не вийдеш заміж, – запропонувала мати, – за цей час ми продамо будинок, а гроші розділимо.
Зоя не бажала продавати будинок де виросла, і заміж не хотіла, але виходу іншого не було. Мати не бачила інших життєвих перспектив для своєї дочки. До школи сестер-ходжаток вона Зою не пустила. 
- У моїй сім'ї ніхто не виноситиме горщики! - відрізала Зейна, коли Зоя прийшла просити у борг, щоб оплатити  перший семестр. Повернути матері гроші вона сподівалася після продажу будинку.

***
 
Те, що у новій сім'ї вона не приживеться, Зоя зрозуміла швидко. Зайвою вона там була, тягарем, якого хочуть якнайшвидше позбутися.  Матері не подобалися а ні  манери дочки, а ні її гардероб, а найбільше -  обрана професія.
Можливо, Зоя довго переживала б ставлення Зейни до себе, але в цей час з'явився ВІН. 
Його привів додому вітчим і представив як свого бізнес-партнера. Дорослий, впевнений у собі чоловік упродовж кількох днів зачарував дівчину настільки, що вона забула про все на світі. Зоя закохалася до нестями, з усім запалом шістнадцятирічного підлітка.
- Ми одружимося тільки-но тобі виповниться сімнадцять, - казав той, чийого імені Зоя і згадувати не хотіла. Ох, як же вона розуміла Асіят, котра не бажала вимовляти вголос ім'я ненависної невістки!
Нове Зоїне сімейство прийняло шлюбну пропозицію на ура. Вітчим торгував елітними сортами вин і був зовсім не проти, щоб посередником між ним та виноробами був член його сім'ї. 
На заручини наречений подарував Зої кільце. З діамантом. Так вона вважала, адже діамантів ніколи не бачила. Пізніше оцінювач у ломбарді сказав, що це звичайна дешева біжутерія – скельце в оправі зі сплаву, що імітує золото. Дату весілля призначили за два місяці. Мати почала гарячково шукати покупців на будинок. У присутності фера Готіса вона оголосила, що Зоїна частка піде їй у посаг. Дядько Майлз не став заперечувати і навіть допоміг оформити угоду, коли покупець знайшовся.
Наречений, тим часом, зажадав доказів кохання. Зої було страшно, але мати порадила не ламатися. До весілля, мовляв, заживе, і медовий місяць не буде затьмарений болем, страхом та іншими неприємностями.
Придане майбутній зять побажав отримати готівкою. Він показав Зої фотографії гарного будинку, який нібито збирався купити для неї у своєму рідному місті. 
- Люди у нас прості, - казав він, - довіряють лише тим грошам, які можна потримати в руках. За вино, до речі, теж бажають отримувати лише готівку.
За той час, що лишався до весілля, він повинен був купити будинок і першу партію вина. Гроші, і Зоїні, і  вітчима, він забрав із собою. Чи треба казати, що більше вони його ніколи не бачили?
Спочатку Зоя дуже хвилювалася. Думала, що він зник не з власної волі, вбили його там, або викрали, пограбували нарешті. Чого не буває? До поліції побігла. Але там їй швидко пояснили, що до чого. Не знущалися, не глузували, просто розклали все по поличках. Зрозуміла. Адже не дурна. А мати не вигадала нічого кращого, ніж звинуватити у всьому Зою. 
- Не змогла втримати чоловіка, і не дивно! Від такої невихованої селючки будь хто би втік!
Але найстрашніше трапилося, коли Зоя зрозуміла, що вагітна. Мати дізналася про це одразу. Зоя не знала, як виглядає позитивний тест на вагітність, хоча попередньо дуже ретельно вивчила інструкцію, і з питанням, звичайно, звернулася до матері. В результаті її вже за півгодини виставили за двері. Без шапки та в кімнатних тапочках. І це у листопаді місяці! Добре, хоч пальто слідом шпурнули. Втім, воно не врятувало від дощу, що почався.
- Ноги твоєї тут не буде! – кричала мати. - Тебе і твого байстрюка я годувати не збираюсь!