Глава 12

Тепер вони працювали в одну зміну, разом ходили на роботу, разом поверталися додому. І вихідні в них тепер збігалися, і чомусь вільного часу стало так багато, що вони замислилися про ще один заробіток. Грошей, як і раніше, не вистачало, а власний будинок став тепер їхньою спільною мрією.
Наближався тиждень осінніх свят: День Урожаю, День подружжя, та найулюбленіше дитяче шоу – День Дракона та Чарівної Пташки. На дверях супермаркету з'явилося оголошення, що рекламний відділ запрошує всіх, хто бажає, на курси з підготовки та проведення свят. На ці курси і попрямували Джой та Зоя з кінцевою метою підзаробити.
Щойно вони переступили поріг рекламного відділу, їм назустріч кинувся дивакуватий чоловік у яскравому, майже клоунському піджаку.
- Є! Ось вони! - вигукував він, радісно підстрибуючи. - Мої найкращі Дракон і Пташка! Їм навіть костюми не потрібні, і так все зрозуміло! Ми зробимо це! Наше шоу буде найкращим у місті!
Назвався він просто - Мік, і суворо попередив, дивлячись на Зою, що "ферів" ніяких знати не знає, а якщо вона стане так його називати, образиться.
Наступний місяць був повністю присвячений підготовці до свята. На противагу своїй клоунській зовнішності, режисер виявився дядьком серйозним, помічав кожну дрібницю. Ролі свої Джой та Зоя вивчили на зубок, костюми підготували, з командою порозумілися, але все одно хвилювалися. До їхнього гурту входило ще дві дівчини, Анна та Мірабель, які грали гномів.
Весь святковий тиждень вони працювали на шоу. Рекламний відділ зняв їх на цей час з основної роботи, на що не виникло жодних заперечень. Виявилося, що це була звичайна практика. Їм навіть зарплату за цей період зберегли. 

***

Свято добігало кінця і вже можна було вважати, що у них все вийшло. Джой у масці та золотій перуці виглядав чудово. Діти одразу повірили, що перед ними - справжній Дракон. Зоя, в блискучій сукні і капелюшку з пір'ячком чубком, теж подобалася собі. Дівчина із задоволенням грала з малечею, перебігаючи від однієї команди до іншої, під дзвінкі дитячі заклики:
- До нас, Чарівна Пташко, до нас!
Коли Джой виловив рівно по п'ять діточок з кожної команди, Зоя оголосила, що гру закінчено і, оскільки переміг Дракон, всі діти отримують подарунки з його скарбниці. Дітлахи заверещали від захоплення. Сценарій свята не змінювався вже багато років. У своєму дитинстві Зоя так само після гри чекала дарів від Дракона. 
Анна та Мірабель викотили на майданчик цілий потяг із візків, навантажених подарунками, Джой та Зоя почали роздавати дари. Кожна дитина повинна була подивитися в очко сканера, після чого надходив сигнал, що подарунка цей малюк ще не отримував, тоді Джой вручав йому коробку. 
Хитруни, що бажали обдурити систему, знаходилися завжди. І  нинішнє свято не обійшлося без них. Двох нахаб  Зоя виловила відразу. Вона добре запам'ятала цих хлопчаків ще позавчора, коли сканувала, та й учора під час гри теж помітила, хоча вони й не встали у чергу за подарунками. Ще чотирьох розпізнав сканер, який повідомив, що  вони вже отримали свої дари в іншому торговому центрі. Нарешті черга з дітей вичерпалася, але ті шестеро, що провинилися, так і стояли, насупившись, посеред холу.
- Чому ви не йдете? - запитала Зоя.
Джой відповів:
- Вони не можуть. Я наказав їм стояти і думати про  їхній вчинок. 
І звернувся до хитрунів:
- Хіба вам невідомо, що від Дракона кожній дитині належить лише один подарунок? І якщо хтось візьме два, то іншому не вистачить! Кого ж ви хотіли залишити без дару, своїх братів та сестер? І сподівалися, що Дракон  про це не дізнається?
- А Дракона не існує! Все це казки для маленьких! - вигукнув найжвавіший і на вигляд найстарший з пацанят. 
- Та невже?
- Так! Так! І ти не Дракон! Ти просто працюєш тут, я знаю, у тебе це маска!
- Майже вгадав, я дійсно тут працюю і це справді костюм. От тільки чому ти не можеш втекти, хоча тебе ніхто не тримає?
Упертий насупився і нічого не відповів, а його спільники дружно заволали:
- А-а-а, дядечко Дракон, відпустіть, ми більше так не будемо!
- Брись! І ніколи не зазіхайте на чуже. - Джой змахнув рукою і п'ятірка розкаяних зірвалася з місця, залишивши свого ватажка на поживу чудовиську.
- А ти ще постій і подумай. Відпущу тебе, коли сам пообіцяєш не брати чужого.
Підійшла Анна:
- Зоя, пройди на VIP-галерею, там два фери бажають тебе бачити.
- А що їм потрібне?
- Та сфотографуватися, напевне, хочуть.
Зоя хотіла б подивитися, як Джой виховуватиме хлопчика, але попрямувала до ескалатора. Знімок із Пташкою на тлі хмар вважався незмінним атрибутом свята. Багато хто з дорослих продовжував вірити у те, що Чарівна Пташка приносить щастя. Тож запрошення Зою не здивувало. Фотографуватися з відвідувачами входило до її обов'язків. Щоправда на VIP-галерею дівчину не викликали ще жодного разу.

***

Кожен поверх торгівельного центру являв собою галереєю прикриту для безпеки силовим полем. З них добре проглядався весь хол, і відвідувачі із задоволенням спостерігали дитячі ігри. Зараз дівчина підіймалася на самий верх, на поверх, призначений, як вона тепер розуміла, для драконів. Зоя їхала на ескалаторі повз штучні хмари, зроблені спеціально для свята. Вони з Джоєм і дівчатами кілька днів створювали ці “хмари” – надували білі та блакитні кульки гелієм, заповнювали ними величезні прозорі сітки, а потім маг-служба закріплювала їх на різних рівнях так, щоб вони могли вільно пересуватися у горизонтальній площині. Сьогодні із “хмарами” щось трапилося. Вони змістилися, зачепилися одна за одну і перестали обертатися. Маг-служба зняла захист з галереї на четвертому поверсі та наразі усувала неполадку. 
На верхньому рівні було безлюдно. За столиком, біля самого краю сиділи лише двоє відвідувачів.  І якщо темноволосого Зоя раніше ніколи не зустрічала, іншого, блондина, впізнала навіть зі спини. Сандер Меллард! Що йому ще потрібно?
- Зоя Вардос? - темноволосий навіть не підвівся, але його питання треба було сприймати як привітання.
Лізти на рожен Зоя не збиралася, вона злякалася, коли побачила Сандера, але й драконячий снобізм заохочувати не бажала. Тому чемно, але холодно схилила голову:
- До ваших послуг, фер Не-знаю-вашого-ймення.
Меллард несподівано розсміявся:
- А я казав тобі, Ір, - з нею не скучиш!
- Іріас Ардоні, Департамент захисту правопорядку, - назвався брюнет та активував голографічний знак на зап'ясті.
Так і є, детектив.
- Ви дракон? - запитала дівчина. Ім'я у детектива було драконяче, а от риси – не зовсім. Коротко підстрижені чорні нігті видавали дракона, а от заросле щетиною підборіддя явно належало людині. Ой, десь вже Зоя бачила подібне поєднання!
- До певної міри, - відповів Іріас. - Але це вас не стосується. У мене є кілька запитань. Встаньте, будь ласка, ось тут, щоб я міг бачити ваше обличчя. - Він вказав їй на добре освітлений простір між столиком та огорожею галереї. Присісти не запропонував. 
- Отже, Зоя Вардос двадцять сім років. Професійна доглядальниця, член Ордену сестер-ходжаток. Скажіть, Зоя, чому ви вирішили змінити рід занять?
- Набридло.
- Хм, не дуже переконливо, враховуючи, що праця ходжатки оплачується набагато вище, ніж робота в супермаркеті.
- Зате тут ніхто не вмирає і ночами ніхто не висмикує мене з ліжка.
- Ви заміжня?
- Поки що ні.
- Значить заручені. Ім'я вашого нареченого?
- Джой Меллс.
- Ага, це той хлопець, що грає Дракона.
- Ти ж казала, що заручена з драконом! - здійнявся Меллард.
- Нічого подібного, - спокійно відповіла Зоя, - ви самі так вирішили. 
- Але ж ти не заперечувала!
- А чого б мені виправляти ваші помилки?
- Ви з Джоєм живете разом? - перервав їхню суперечку Іріас.
- Так. 
- Де? Адреса!
- Молодіжний кампус, вулиця Білих Лілій, сімнадцять, блок чотири, - відтарабанила Зоя. Правоохоронець застосував до неї ментальний вплив, але він мав на це право.
- Скажіть, Зоя, коли ви востаннє бачили Асіят Меллард?
- Влітку, в шале біля Овечої долини. Фер Меллард забрав її тоді і усе. Більше ми не зустрічалися. А що трапилось?
- І вона не приходила до вас протягом останнього тижня, не просила дати притулок, підшукати житло?
- Ага! - обернулася Зоя до Сандера. - Так раті все ж таки втекла від вас! Сподіваюся, вона врахувала попередні помилки, і цього разу в неї все вийде!
І до Ардоні:
- Ні, вона не приходила до нас. Але якби прийшла, ми із Джоєм обов'язково допомогли б їй!
- Що ви знаєте про це, Зоя? Вам відомі причини з яких Асіят могла так вчинити?
- Чи є причини? Так ось вона, єдина причина! - Дівчина тицьнула пальцем у Сандера. - Найбільш за все раті боялася, що він змусить її знову народжувати дітей, а потім вчинить із ними так само, як і зі старшим сином!
- Та що ти розумієш, дівчисько! - Меллард схопився зі свого місця і махнув рукою.
Знову засліпить? Зоя відсахнулася, зробила крок назад і… 
Силової огорожі на галереї не було. Дівчина скрикнула, змахнула руками і полетіла вниз.