Глава 15

Увечері Зоя зателефонувала Ардоні та розповіла про своє відкриття.
- Чи може таке бути, що про його існування не знає ніхто з драконів? 
- Звичайно може, - відповів детектив. - Гадаєш, він такий один? Це раніше подібне вважалося неможливим, а тепер часто-густо зустрічається. Щоправда, зазвичай, родичі від них походження не приховують, і в школу до Ейна відправляють ще перед тим як сутність починає проявлятися. Ну а далі вже він із ними возиться.
- До якої школи? До чого тут Ейн?.. - Зоя так здивувалася, що і питання не могла до ладу сформулювати.
- То ти що, мала, не знаєш за кого вийшла заміж? - засміявся Іріас. - Ну то вивчи це питання, а я спробую з'ясувати щось про хлопця.
З того часу, як на руці Зої заграв золотом шлюбний браслет, для неї відкрився доступ у такі надра інформаційної Мережі, про які вона раніше й не підозрювала. 
Куди вже там "Міським пліткам", з їхніми напівказковими статейками, до тієї гори відомостей, що звалилася на раті Меллс, щойно вона сформулювала запит!
Інформації про Ейнарда Джойріса Мелларда у вільному доступі було скільки завгодно, щоправда публікувалася вона ще за життя принцеси. 
Як з'ясувалося, чоловік принцеси Аленсії був дуже відомою особистістю. Він очолював безліч благодійних проектів, пов'язаних з освітою та вихованням молоді. А ще, йому належала школа, де навчалися разом і хлопчики і дівчатка, людські діти та драконята, що вважалося новаторством у педагогіці та викликало постійні суперечки у драконячому соціумі. Незважаючи на це, школа успішно функціонувала вже дванадцятий рік і вважалася зразковим педагогічним закладом.
 А ще Ейн Меллард виступав за повну відкритість драконячого суспільства перед людьми, мотивуючи це тим, що вони давно вже одна сім'я, адже у драконів і людей є спільні діти.
Одним словом, політичні погляди Ейнарда суперечили драконячим традиціям взагалі і переконаннями Владики зокрема. 
Чи не це послужило головною причиною?...

***

Це припущення налякало Зою настільки, що вона не посоромилася потурбувати татка-дракона. Той з'явився без зволікання, хоча Зоя відразу сказала йому, що про раті Асіят у неї, як і раніше, немає жодних відомостей. 
Виглядав Сандер не дуже. Пом'ятим якимось, без колишнього лиску.
- Скажіть, фер Меллард, - запитала Зоя, - чи загрожує щось Джою з боку Владики? Адже вони представляють різні політичні сили.
- Та з якої радості? - пирхнув дракон. - З чого б це Владиці звертати увагу на якусь там людинку?
Зоя подивилася на нього з докором і дракон раптом зніяковів. Пересмикнув плечима і сказав уже зовсім іншим тоном:
- Та кинь, не турбуйся, не зробить він Ейнові нічого. Ейн тепер людина, отже перебуває під захистом Вогняного дракона. Якщо Владика свідомо намагатиметься зашкодити йому, то втратить найдорожче, що в нього є. Це Закон, який оминути неможливо. Я ось наїхав на тебе і втратив Асі, - він тяжко зітхнув. 
- Але Владика вже втратив свою дочку, що його тепер зупинить?
- Дурненька, – поблажливо посміхнувся Меллард, – найдорожче для Владики це влада. Втративши владу він втратить усе, зокрема життя. Надто вже багато у нього “доброзичливців” серед нашого племені. 
Про драконячого Владику в Мережі теж було дещо. Зоя прочитала все, що змогла знайти. Бо ворога треба знати в лице, стверджував завжди дядько Майлз, і Зоя була з ним згідна.
Головному дракону, Валідіору Валаді, зараз було двісті дванадцять років. Не молодість, звичайно, навіть для дракона. А от істинної своєї він досі не зустрів. І за договором себе ні з ким не пов'язав, незважаючи на те, що довкола багато хто практикував подібний вид шлюбу. Він знайшов інший вихід - отримав дочку за актом довіри від якогось свого родича ступінь спорідненості з котрим навіть всюдисущі журналісти встановити не змогли.
Таким чином він отримав спадкоємницю, яку любив, пестив і плекав. "Міські плітки" писали, що жила принцеса наче в казці. А ось про те, що вона померла, в людських газетах взагалі не згадувалося. У драконячих повідомлення пройшло, але якось мимохідь, без подробиць. Про Джоя говорилося, що після смерті дружини він втратив дракона і за наказом Владики був відданий батькам для проведення акту милосердя. От так, практично відкритим текстом, повідомлялося про те, що Меллардам було наказано вбити сина.

**- 

У наступну зустріч з Каєм, Зоя взяла з нього обіцянку, що в найближчі два тижні він обідатиме з нею в кафетерії кожного робочого дня. Драконя із задоволенням пообіцяло їй це, не розуміючи, що порушити клятву не зможе. А спонукали ходжатку на це слова Ардоні:
- Кай зараз швидко росте. Бабусиних харчів йому замало. Я гадаю, раніше він крав потроху, а на святі Ейн узяв з нього обіцянку не робити цього, от він тепер і голодує.
Як з'ясувалося, батьки зовсім не дбали про нього і бабусю, через що хлопчик і старенька перебували у вкрай важкому матеріальному становищі.
- Бабуся Кая ніколи не стикалася з дорослими драконами, тому її знання про нас обмежені давнім ритуалом.
Зоя кивнула. Бували часи, коли вона сама нібито знала, що дракони існують, а ніби і ні.
- Але інтуїція у неї дуже розвинена. Про те, що Кай не такий як усі, вона здогадувалася, і навіть зв'язок його з драконами запідозрила, але сама собі не вірила і дуже злилася через це, - сказав Ардоні і розповів усе, що зміг дізнатися про маленького знайду.
Мати хлопчика, була нареченою простого роботяги, але завагітніла від випадкового знайомого, котрого зустріла перед весіллям. Дракона вона у своєму коханці не впізнала, та й той не поспішав їй відкриватися. Запобіганням вагітності вони не перейнялися. Вона, можливо, через свою недосвідченість, а дракони, як відомо, взагалі про це не думають, бо впевнені: від однієї зустрічі випадкова подружка не залетить, адже подібне навіть між істинними з першої спроби відбувається виключно рідко. 
Щойно майбутній чоловік дізнався про “весільний подарунок”, як закликав наречену до порядку. За допомогою кулака, звичайно. З суперником він спробував розібратися тим самим чином, але дракон виклику не прийняв. Жінка, ясна річ, про драконячі закони нічого не знала, от і вирішила, що коханець - боягуз, а від того із задоволенням повернулася в обійми до "переможця". Одружилися вони коли і було обумовлено. Свого друга наречена більше не бачила і імені його не запам'ятала, а коли дитина народилася, віддала її старій тітці, єдиній родичці, яка перейнялася існуванням немовляти. З того часу батьки хлопчиськом не цікавилися. 
Не довго думаючи, Іріас подав в Бюро у справах людей заяву та ініціював позбавлення їх батьківських прав.
- А справжнього батька Кая можна знайти? – поцікавилася Зоя. Як знати, може дракон зрадіє синові, адже в них кожна дитина це диво.
- Теоретично це можливо, срібних драконів не так вже й багато, але з впевненісттю сказати чий він син можна буде лише після того, як драконятко вперше обернеться. У істинному вигляді хлопчик буде відрізнятися від батька лише розмірами. Форма тіла та візерунок на шкірі у них співпадуть. Але до обороту Каєві ще кілька років, хіба що він із сімейства Владики? Там усі рано обертаються.
Зоя лише хмикнула у відповідь на подібне припущення, настільки безглуздим воно їй здалося.
- А зараз що робитимемо?
- Бабусю влаштуємо в притулок для людей похилого віку, вона не проти, - сказав Ардоні, - а Кай поїде в школу до Ейна. Я вже домовився з директором. Той, як почув, що їхній патрон живий-здоровий, так від радості мало не підстрибнув. Після зникнення Ейна у них почалися проблеми з фінансуванням, ще й  такі, що харчування дітям довелося урізати. Трьох драконят через це забрали додому. А перевірки насилають мало не щодня, це замість того, щоб допомогти! 
- Гадаю, Джой наведе там лад, - пробурмотіла Зоя. Вона не очікувала, що з тою школою все так складно.
- О, не май сумніву. Наведе, тільки-но зможе. В житті не зустрічав хлопця більш відповідального у цьому плані. Тижні за три наставники дозволять йому контакти з навколишнім світом, і тоді він, напевне, зателефонує. От і розкажеш йому про школу, нехай подумає, що можна зробити. Якщо буде потрібна моя допомога, я теж зроблю все, що в моїх силах.
Турботою про драконя на відстані детектив не обмежився. Після вихідних Кай з'явився у новому одязі, підібраному за розміром. Тепер його руки не стирчали з рукавів, штани не нагадували урізаний варіант, а черевики були начищені до блиску.
- Ір класний, - сказав Кай, - такий самий, як і Джой, тільки у нього немає Пташки. Я був вчора в нього вдома. У нього телевізор є, великий такий, на півстіни. Ми кіно дивилися і футбол. А ще він мені свій телефон подарував, у нього два було. Я тепер усім дзвонитиму!
У цей день, після обіду, Кай вперше сказав "дякую". 
Через два тижні бабуся поїхала до притулку для людей похилого віку, а Кай переселився до школи. На вихідні Ардоні, як і раніше, забирав хлопчика до себе. Магині в Бюро погодилися, що це буде найкращим виходом доки триває розгляд справи про позбавлення його родичів батьківських прав.