Сестра моєї дівчини

Розділ 6. Євгенія

Женя швидко вибила та відкинула телефон від себе, закрила руками обличчя. А телефон, через хвилину, загримів мелодією повідомлення. Дівчині було страшно брати його знову до рук, але, зібравшись з духом, вона все-так це зробила. Коли побачила, що повідомлення від Остапа — видихнула.

О: “Привіт, рятівнице! Як життя?”

Женя посміхнулася, хоча, коли він йшов від неї, навіть не сподівалася, що він напише їй. Подумав декілька секунд, вона відписала:

“Привіт, вредний велетень! Нормально. Як твоє самопочуття?”

Хлопець, як-то спеціально сидів і чекав, бо минуло півхвилини, як їй прилетіла відповідь:

“Стало прекрасно, коли тобі написав)”

Дівчина засміялась, але її гарний настрій перервав стук у двері. Дуже наполегливий стук. Він повторювався і повторювався. Женя обережно вийшла в коридор, підійшла до них, але стукати припинили так само раптово, як і почали. Відчиняти їй було страшно, як і дивитися у вічко.

— Хто там? - запитала тихо, перелякано Женя.

Відповіддю її ніхто не наділив, вона спробувала спитати ще раз:

— Хто там? - в цей раз це пролунало голосніше і впевненіше, але відповіді як не було, так і немає.

Наважившись, дівчина поглянула у вічко, але під дверима нікого не було. Відчинивши, вона знайшла лише коробку. Забравши пакунок додому, вона понесла його в кімнату. Поклала на підлогу, та відкривати дуже боялася. “Так, зберися, ганчірко! - підбадьорила себе Женя.” Видихнувши, вона відкрила коробку і відлетіла від неї на метр...

Там лежала лялька, з її фотографією на обличчі. На фото були виколоті очі та подертий рот. Зібравши всю волю в кулак, дівчина підійшла до свого “подарунку” та закрила його. Євгенія дістала з шафи кофту, накинула її на себе та пішла на вулицю, щоб викинути це все в смітник.

Коли дівчина вийшла на двір, то відчула, що за нею спостерігають. Оглянувшись навкруги, вона робила декілька невпевнених кроків в сторону смітників, а далі просто перейшла на біг. Закинувши пакунок у сміттєвий контейнер, вона побігла назад додому. Поки долала шлях до під’їзду, відчувала на собі погляд. Поки, за нею лише спостерігали, але це поки... Женя знала свого “ворога” дуже добре. На таких погрозах він не зупиниться.

Коли вона опинилася вдома, зачинила за собою двері і видихнула з полегшенням. Але, думки почали роїтися в голові з новою силою. “Що він тут робить? Як знайшов мене? Навіщо?”

Плин її думок перервав телефонний дзвінок. Дівчина боялася, але все-таки взяла його в руки. Коли побачила на екрані слово “Матуся” видихнула та відповіла:

— Привіт, мамо. Щось трапилося?

— Ні, донечко. Як навчання, життя? Ти, як-то забула про нас, не дзвониш, не приїжджаєш.

— Я була у вас, але вдома була лише Яна.

— Ооо, то вона тебе запросила на обід?

— Казала щось таке... А на котру годину?

— Завтра, на 12:00. Будемо тебе чекати.

— Добре, матуся. Гарного вечора.

Женя вибила і згадала, що цілий день нічого не їла, після того, як поснідала з Макаром. Тому, вона піднялась з ліжка та попленталась в кухню. Приготування їжі не зайняло в неї більше, ніж півгодини. Дівчина вирішила не заморочуватися та приготувати макарони.

Через 30 хвилин, Євгенія вже смакувала свіжозварені макарони та салат, що стояв у холодильнику. Щоб наїстися, їй вистачило досить невеликої порції. Закінчивши трапезу, вона помила посуд, продукти поскладала по своїх місцях та покинула кухню. В кімнаті дівчина увімкнула телевізор, по якому йшло якесь кіно, і раптом згадала, що не відповіла Остапу.

О: “ Ти мене ігноруєш?”

“Дідько, тепер він думає, що я його ігнорую. Задумавшись на секунду, вона швидко надрукувала повідомлення:

Ж: “Не могла відповісти.”

Ж: “Рада, що тобі стало краще.”

Занурюватися сильно в сюжет Женя не хотіла, та й не встигла, бо заснула, так і не дочекавшись зустрічного повідомлення від Остапа. Спала вона досить довго, аж поки по телевізору щось не вибухнуло, що її і розбудило. Поглянувши на годинник, побачила, що вже пів третьої ночі, і зрозуміла, що вже не засне, а до ранку ще довго.

Лежачи на спині, вона дивилася на стелю та мріяла про майбутнє, будувала плани, аж раптом, на її телефон прийшло повідомлення. Євгенія відразу згадала, що не закінчила листування з Остапом. Зайшла в месенджер та побачила повідомлення від Остапа.

О: “Стало б ще краще, якби побачив тебе)”

Женя знову посміхнулася, але видавати себе, як його повідомлення на неї впливають, не хотіла, тому, почекавши декілька хвилин, відповіла:

Ж: “Ой, тобі здається)”

Прилетіло ще одне повідомлення:

О: “Ні, не здається. Чому ти не спиш? Пізно вже”

Ж: “Я вдень виспалась. Тепер заснути не можу. А ти чому не спиш, після травми все-таки, краще спати?!”

Остап прочитав повідомлення, але відповіді не було хвилин п’ять. Женя вже було подумала, що хлопець заснув, як раптом прийшло повідомлення:

О: “Краще з тобою переписуватися. Тим паче, я цілий день спав. Не можу заснути...”

“Чорт, чому ж ми все-таки, такі схожі? - промайнуло у неї в голові, але вона відразу це відкинула.”

Ж: “Прикольно. Чим ще займався?”

І знову тиша... Женю почало клонити в сон, тому вона написала ще одне повідомлення:
Ж: “ Добраніч) Я спати”

Вийшла з месенджера, навела будильник та лягла спати. Уві сні, її цілу ніч хтось переслідував, намагався упіймати, а в кінці врятував чарівний принц.

Прокинулася Женя на моменті, коли принц мав її поцілувати, але сон обірвався, тому вона так і не побачила його обличчя.

Будильник вона наводила на 9:30 ранку, щоб встигнути зібратися, доїхати до батьків. Вставши з ліжка, дівчина потягнулася, розім’яла трохи м’язи та взяла полотенце зі стільця, щоб сходити в душ. Раптом, телефон дзеленькнув. Вона взяла його, та побачила, що то повідомлення від Остапа.

О: “Пробач, заснув. Як я можу спокутати свою провину?”

Женя розсміялася, але відповідь все-таки дала, хоч і не однозначну.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше