Сезони душі

Не говори!

Не говори! Не вірю у любов.

Твої діла промовисті та ясні.

Я не боюся осуду людей,

Що будуть пліткувати за двором,

Що я — нещасна.

Не говори! Я справді не дурна.

І з головою в мене все в порядку.

Просто колись я опустилась до нуля,

Щоби повірити у диво-казку.

А правда в тому: 

Королі— зрадливі.

Вони плетуть тобі

Казки красиві,

А потім солодко так

Ніж у спину.

А ти, наївна,

Кров'ю захлинаючись,

Все віриш!

Я зализала рани від любові.

Я буду жити, але не з тобою.

Сама собі навчуся дати ради.

Я королівна, що не вірить в долю.

Казки сама собі буду писати.

На своїй вулиці зроблю собі я свято.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше