Глава 7

— Ніколь, я планую записати тебе на курси танців і театральної майстерності, – повідомила мама.

— Та я ж говорила багато разів, що не збираюся бути актрисою. Матусю, ти тільки уяви собі шок глядача, який вмостився перед телевізором, щоб подивитися касовий голлівудський фільм. Так от, сидить він, нічого не підозрюючи, на зручному кріслі з філіжанкою гарячої кави і починає читати список акторів. Тадам!!! У головній ролі знялася Ніколь …— починаю урочистим голосом, а потім переходжу на зловісне шпотіння, – Задериведмідь. Думаю, глядач не тільки кавусиком похлинеться, а й під стіл впаде з переляку! Не слід знущатися хоч над людьми, якщо тобі не жаль мене! – крикнула я і вибігла з кухні, грюкнувши дверима, – І таланту у мене немає, – додала уже з коридору.

Зайшовши до своєї затишної спальні, почала нишпорити по всіх закутках у пошуках припасів на «чорний» день. Шоколадки я зберігала в невеличких коробках з-під пластівців. Дозволила собі насолоджуватись ласощами близько години, а потім думка про вечірку розрізала спокій блаженного знищення недоторканих запасів.

Від несподіванки аж підстрибнула вгору від своєї, майже фатальної, забудькуватості. Спеціально, заздалегідь до свята, таємно позичила у мами найширшу нарядну сукню, як говорять, «оверсайз». Я зачинила кімнату на ключ і завісила гардинами вікна, щоб ніхто випадково не помітив моїх підпільних махінацій з вкраденим одягом. Коли я почала щосили пхати сукню на себе, зрозуміла, що коїться зовсім не те, що хотілося. Нормальні речі не повинні так стискати мої рученьки. Я заледве натягла вкрадену обновку до того місця, яке в звичайних людей називається талією, а потім – застрягла.

Та йой же! Мої кохані бочки, чому ви змушували мене безмісячними ночами пробиратися на кухню і навпомацки шукати в холодильнику бабусину ковбаску з сальцем? Ех … Тепер мені потрібно дуже постаратись, щоб втиснутись у цей наряд і зачарувати своїм виглядом Алекса. І ти, мій любий животику, також допомагай мені влізти, а то я зовсім не розумію – сукня застрягла на тобі чи на бочках.

З горем пополам заледве влізла в одяг утричі менший за мої габарити. З великими труднощами, ніби зламаний робот (сукня занадто сковувала мої рухи), підійшла до дзеркала. Глянула на своє відображення. Замість себе звичної, побачила вгодований овал на ніжках, обтягнутий лискучою матерією. Модна сукня замість того, щоб на добрий десяток сантиметрів прикривати коліна, досягала тільки до середини стегна. Ефектною бути сьогодні точно не вдасться.

Зрадницький тріск пролунав у моїх вухах. Несподівано мої бочки і животик вирвалися на свободу від затісних обіймів, а от сукня полягла смертю хоробрих на моєму вгодованому організмові. Нічого, попрошу Грибка, щоб він мені її підшив, а потім знову підкину туди, де взяла.

Довелося розлучитися з мрією покрасуватися у краденому наряді. Я дістала з шафи темно-зелену блузку і спідничку. Цей чудовий комплектик підготувала теж заздалегідь: на той випадок, якщо мамина сукня не витримає моєї краси. Раніше у мене не вистачило часу, щоб пересвідчитися в тісноті маминого одягу. Літні канікули я провела у селі, лише зрідка навідуючись до батьків. Ледве викроїла час на те, щоб поцупити обновку. А от у відповідності розмірів блузки і спіднички була впевнена на всі сто відсотків, адже їх викроїла, пошила і вишила листочками моя люба бабуся. Чому я попрохала її виготовити мені комплект із темно-зеленого шовку? Алекс просто обожнює цей колір. Все, я пішла на вечірку. В останній момент погляд зачепився за розірвану мамину сукню, а тепер – ганчірку. Швиденько заштовхала її під подушку, ховаючи сліди злочину.

— Матусю, я пішла! – крикнула з порогу, – Тільки не записуй мене на той гурток якоїсь там майстерності. Єдине, що я майстерно вмію – їсти ковбаску і копчене м’ясце. Так що не викидай гроші на вітер.

— Ніколь, успіху. Не гуляй допізна, – стандартна фразочка без чіткої відповіді, випущена в повітря.

Життя покаже, хто і на який гурток буде ходити. Вийшовши на вулицю, побігла до зупинки, де вже на мене очікувала потрібна маршрутка. Коли проїзджала мимо того місця, де мені примарилася дивна шатенка, притиснулася носом до віконного скла, але нікого і нічого надприроднього там не побачила.

Нарешті, зайшла у святково прикрашений вестибюль рідної школи. Мабуть, комусь із учнів або вчителів довелося присвятити вільний час екстремальному лазінню по хитких приставних драбинах замість вибору нарядного одягу. На зашторених вікнах помітила яскраві світодіодні лампочки, стіни прикрашали вирізані з паперу листочки, а під стелею колихались яскраві повітряні кульки. Дитячий садок, чесне слово! Гучна музика лунала у вестибюлі, підкоряючи собі невмілі танцювальні рухи школярів.

Порадував мою чутливу душу гарно облаштований стіл з напоями і солодощами. Зрозуміла! Мар’яшка обіцяла організувати справжній Кенді бар, заради якого б я перевернула пів світу. Мої очі загорілися від різноманітних ласощів, адже чого там тільки не було: капкейки з шапочками зі збитих вершків, рожеві і жовті макарони, різнокольорові безе, мініатюрні тістечка, зефір, профітролі і хрумкі корзиночки з кремом.

Стоп, Ніколь! Зараз не час думати про їжу, а тим більше – про апетитні солодощі. Потрібно якось запросити Алекса на повільний танок, а не напихати шлунок зайвими калоріями. В юрбі я вже помітила зеленоокого красеня, який щось пояснював своєму другу, активно жестикулюючи. Поки я мріяла про танок з капітаном футбольної команди, хтось покликав мене по імені. Я інстинктивно підняла очі вгору, але нікого в радіусі півтора метра навколо не помітила.

— Ніколь, опусти погляд нижче. Ми, Грибки, набагато менші, ніж ти думаєш, – запропонував дзвінкий голосочок.

Глянувши вниз, помітила сусіда по парті, але я аж ніяк не засоромилась від того, що помилилася.

— Ну, привіт. Грибе паразитичний, от що тобі потрібно? – ліниво запитала я.

— Тобі подобається он те гроно штучного винограду? Подивись, він в оточенні блимаючих лампочок. Хіба не чудово? – поцікавився ботан.