Глава 12

Я почала уважно читати текст, що з’явився на сторінці. До речі, моя магічна книга могла похизуватися акуратним каліграфічним почерком, який неважко було зрозуміти, на відміну від мого.

«Бажаєш дізнатися останні новини? Хі-хі. Я можу тобі все-все розповісти, вірніше, написати. Такого розкішного маєтку, як у тебе, не було ще в жодної супергероїні. Твої слуги тільки про тебе й говорять. Пам’ятаю, раніше не зустрічала такої експресії, сплеску фантазії. Просто диво!»

Сьогодні мені трапляються не тільки захоплені мною люди, а й книжки. Вирішила поцікавитись у паперової помічниці:

— У тебе випадково немає запалення сторінок?

«Хі-хі-хі. Ти жартуєш?» — не зрозуміла мене нахаба.

— Книжко, пригадай, коли останнього разу вибиралась з архіву у світ? — підійшла я трохи з іншого боку.

«Я відійшла від справ на початку двадцятого століття, коли загинула моя колишня господиня. Ой, лишенько, я написала зайве. Забудь, забудь!» — строчила паперова, стираючи попередні слова, які я встигла прочитати.

— Якщо ти хотіла мене налякати, тобі це вдалося! Розповідай усе про колишню супергероїню! Якщо знатиму більше, то уникну сумної долі, — я намагалася схопити книжку, але паперова хитрюга стрімко відлетіла на кілька метрів убік.

«Ти мене все рівно не спіймаєш. От навіщо ти мене намагаєшся спіймати? Думаєш, якщо раз вдалося, то й далі удача буде на твоєму боці? Якщо не будеш мене чіпати, я розповім тобі деякі новини, які б ти самостійно ніколи не дізналася», — книженція затріпотіла аркушами прямо перед моїм носом.

Добре, допит влаштую пізніше, а зараз цікаво б почитати, чим може ошелешити мене нахабний підручник по супергеройству.

— Не підозрювала, що книги можуть бути такими пихатими і нахабними, — підколола паперову, на що та видала самовпевнене: «Хі-хі!».

— Почнеш розповідати чи я пішла? — нещадно розбила в друзки багатозначну паузу, яку так люблять витримувати пліткарки перед тим, як одним махом висипати слухачу на голову мішок гречаної вовни, де загубилося малесеньке зернятко правди.

«Моя інформація правдива», — образилася книга.

— Чому ви з тією загадковою шатенкою вмієте читати мої думки? Чому я так не можу? — обурилася я.

«Тому, що ти жива», — я не до кінця була впевнена, що ці слова мені не привиділися, адже вони майнули тільки на одну мить. Можливо, книга моментально стерла фразу, але залишається варіант, що мені просто примарилось. Несподівано паперова почала майоріти аркушами у спробі привернути мою увагу:

«Твоя служниця баба Таня …» — видала книга.

— Сусідка, — я виправила неточність, — З того часу, як ти востаннє відвідувала наш світ, багато чого змінилося. У нас давно немає такого панства і шляхти, як була тоді. Я звичайна дівчина без маєтків і прислуги. Достатньо таке писати, ніби язиката пліткарка мені належить.

«Я можу найняти її на службу», — запропонувала книженція.

— Мені соромно за твою поведінку. Звикай жити у світі вільних людей. До речі, я чекала більш пізнавальної інформації.

«Ми з бабою Танею разом би книгу написали. Ти навіть не уявляєш, яка розвинена в неї фантазія», — паперова поринула у мрії, зовсім забувши про мене.

— Книжка напише ще одну книжку. Чи це не «хі-хі»? — спробувала урезонити посібник з магії.

«Хі-хі», — автоматично повторила паперова, але згодом зрозуміла, що сміється з себе. На одному з аркушів з’явилися великі червоні літери:

«Досить з мене знущатись!!!» — таке гнівне послання тільки розсмішило мене.

— Друкуй уже новину, якщо прилетіла перед очі, — я вирішила відступитись.

«Баба Таня знає про існування Шаленої Вишні!»

— Не дивно, адже вона бачила мій перший тріумфальний політ, — хмикнула у відповідь.

«Я випадково підслухала, що вона розповідала сусідці, ніби-то переплутала сині пігулки з червоними. І от, коли вона вийшла на балкон подихати свіжим повітрям, побачила дівчисько в червоній сукенці, яке зависло перед нею догори дригом. Баба Таня вирішила, що це по її душу з’явилось бісеня з самісінького пекла. Так от, це бісеня спочатку кривлялось, а потім полетіло вдалину на гігантському рожевому бегемоті», — захоплено друкувала книженція.

— Тепер мене у нашому районі будуть знати, як бісівську істоту, а не як супергероїню Шалену Вишню, — сумно видихнула я. Мені вже не хотілось читати далі перекази пліток, та й нашу розмову не назвеш нормальною бесідою.

Раптом книга почала танути в повітрі, розчиняючись перед моїми очима. Хоча я й була ображена на її підслуховування базікання баби Тані, але залишитися без інформатора ніяк не бажала. Можливо, комусь знадобиться моя допомога, а я не знаю?

— Зупинись! Стій! Ти ж зі мною хотіла поділитися не лише плітками? —намагалася зупинити так звану співрозмовницю.

«Може й хотіла», — чіткі слова проявились на напівпрозорій сторінці.

«Хранитель передає тобі вітання і вимагає (це слово швидко змінилося на «просить») відповісти на одне питання. Але про це трохи пізніше, адже зараз тобі потрібно привести зовнішній вигляд до ладу. Ніколь, уже третя година по полудні, а твої батьки прийдуть додому о п’ятій. Розумієш? Думаю, ти не бажаєш показуватися їм на очі в образі Шаленої Вишні? Твоя матуся збожеволіє від щастя, коли побачить тебе такою худенькою. Хі-хі-хі.»

Цей нахабний однотомник почав мене дико виводити з себе. Мені зовсім не до смаку, коли хтось вказує на зайву вагу.

— Суператака! — моя лють не мала меж. З правої долоні посипались червоні іскри впереміж зі стрілами.

«Аааа! Рятуйте! Нищать раритетне видання!» — пурпуровими літерами прикрашала сторінки летюча книженція, яка, не дивлячись на фарс із беззвучним криком, встигала відхилятись від моєї гнівної атаки. Навіть корінець не постраждав від однієї з іскор, яка на нього потрапила. Сама винна! Не варто вказувати мені, як потрібно жити.

Однак, недарма книжка супроводжувала по життю кілька супергероїнь, тому знала, коли і як змінювати тактику. Вона раптом висвітила на сторінці чергові слова: