Глава 31

Книжка першою вирішила покинути нашу дружню компанію:

«Я вже піду відпочивати», — замайоріла сторінками і розчинилася у повітрі. Невже вона десь у глибині свого паперового єства відчувала небезпеку? Можливо. Я скосила очі на руду ціль. Лісяка-Кусяка точно нічого не підозрювала, адже мені вдалося якось замаскувати думки.

— Ніколь, перетворюйся на себе справжню. Я розумію, що перед Хворокричумпом ти хотіла нагнати страху і постала в образі Шаленої Вишні, але батьки тебе не впізнають у цьому образі.

Я послухалась і швиденько змінила вигляд. Хоча мені і подобається яскраво-червона сукня супергероїні, однак м’якенька вдяганка ближче до тіла. Хвостоковбаса відкрила переход додому, скориставшись блідо-блакитним порталом без ефектних спалахів. Адже її багряна троянда посеред ночі неабияк би сполохала моїх батьків, які б спутали її з пожежею у моїй кімнаті. На диво, руда вирішила разом зі мною застрибнути у мою кімнату. Напевно, вона хотіла зняти закляття непроникнення.

— Ніколь, — мама вже грюкала у двері, — З тобою все гаразд?

— Вже йду, — відповіла я.

Саме в цей час портал став закриватися, а Лісяка приготувалася у нього стрибати, адже відчула, що пахне паленим для її хутра. Від грюкоту вона навіть забула зняти закляття, а просто збиралася втекти в своє помешкання. От тоді то я вирішила схопити її за ту частину тіла, яка потрапить під руки. Цим чимось виявився хвіст. Портал почав звужуватися, а я вхопилася за хвіст обома руками і потягла на себе.

— Що ти твориш? — пошепки запитала лисиця, яка не хотіла верещати перед моєю мамою.

— Ліссі, вибач. У мене є дуже важлива розмова до тебе, а інакше ти не розкажеш мені нічого, — ледь чутно попрохала у наставниці. Потім руки добралися і підхопили білосніжний животик, і ось уже вся лисиця опинилася у мене в обіймах, а портал закрився.

— Де ж мої капці запропастилися? — говорила голосно для мами, щоб виграти дорогоцінні секунди для перемовин.

— Що тобі від мене потрібно? Про що поговорити? — Кусяка повисла в моїх обіймах безвільним коміром.

— Про мої здібності. Ви з книжкою постійно щось недоговорюєте, а я хочу дізнатися правду. Здається, навіть Зубастик більше знає про моє призначення, — прошепотіла я, не випускаючи лисицю. Я боялася, що тільки залишу її в спокої, вона відразу втече.

— Ура! Я знайшла один капець! — заверещала я на все горло, на що мама причаїлася за дверима. Хай ще трохи почекає.

— Миколко, в тебе температура? Чому репетуєш? — здригнулася наставниця.

— Заспокойся, лисичко. Ми просто поговоримо, — я погладжувала руду по м’якому хутру, щоб вона трішки розслабилась, — Ми ж можемо домовитись? — поцікавилась єлейним голосочком у розімлілої полонянки.

— Фир-р-р, тяв, — нарешті я дочекалась позитивної відповіді. Однак ствердне одне «тяв» перетворилось у зойк.

— Йой, я забула зняти з дверей закляття непроникнення. Отак би застрибнула в портал, а твої батьки не змогли б зайти до тебе в кімнату, — Лісяка махнула лапкою спересердя.

— Все, Ніколь. Я пішла, але повернуся, — пообіцяла на прощання.

Однак мені зовсім не хотілося відпускати це важкеньке тільце. Завжди слід пам’ятати, що така хитра лисиця може обманути і навиворіт перекрутити обіцянку. Хранитель підняла голову і заглянула мені в очі:

— Не довіряєш? Фир-р-р? — вкрадливо запитала Рудість.

— Маю сумніви, що ти можеш дотриматися слова, — я осудливо похитала головою.

— Гаразд, обіцяю поговорити з тобою про те, що ти хочеш почути. І швиденько відпускай мене. Не гарно тримати маму за дверима, а то ще й татка підключить до вибивання дверей.

Я знехотя ослабила обійми. Тимчасовий замінник коміра рудою тінню вислизнув на підлогу і зник у мене перед очима.

— Ліссі, — прошепотіла одними губами.

— Та тут я, нікуди не поділася, — голос долинав поруч прямісінько із пустого простору.

Моя шанована Лісяка-Кусяка перебувала під дією закляття невидимості. Чому ж вона не внесла корективи, як у магазині, щоб залишатися видимою виключно для мене? Вважає, що, якщо я деякий час її не бачитиму, то не згадаю про обіцяну розмову.

— Ні, я так не думала, — почулося обурене з порожнечі. Значить, я дійсно вгадала мету цього фінта.

Тим часом я покрокувала до дверей і відкрила їх назустріч нетерплячим візитерам. До мами вже приєднався й тато, очікуючи черги побажати мені солодких снів.

— Ніколь, нарешті ти відчинила, — мама ніжно пригорнула до себе і поцілувала у щічку. Від найріднішої людини війнуло ароматом лісових фіалок.

— Ніко, ми вже з мамою почали хвилюватися. Ми ж точно чули, що ти ще не спиш. Гаразд, якщо все добре, не будемо заважати. На добраніч, золотко, — татусь виглядав схвильованим.

— На добраніч, мамо і тату, — попрощалась я позіхаючи.

Після спілкування з батьками, зачинила двері і повернулася до ліжка. Тепер прийшов час розвести на відверту розмову мого хвостатого Хранителя.

— Лісявчику, покликала так лагідно, як тільки могла.

Проте на мої прохання руда не з’явилася. Доведеться почати виманювання з допомогою стратегічних запасів.

— Лисонько, випадково не бажаєш поласувати шоколадом, щоб підсолодити свою гірку долю? Ти ж знаєш, за м’ясним рулетиком пізнім вечором точно не побіжу, бо мама застукає.

Раптом на мене стрибнуло щось важке. На моє щастя, це не був наступний член армії фейкового, а тільки занадто розгодований Хранитель.

— Досить читати мої думки, — обурилася я, підхоплюючи на руки тушку вже видимої Кусяки.

— Миколко, я ж підслуховую не всі думки, а ті, що стосуються виключно моєї персони. Де там прихована шоколадка? — наставниця зістрибнула з моїх рук на ліжко, очікуючи солоденького на ніч.

Я миттю повернулася до шухляди, дістала плитку і поклала цю їстівну жертву на вівтар знань, точніше на подушку перед мордочкою Лісяки. Рудість саме вмостилася прямісінько на пледику. Я ввімкнула нічник і приготувалася слухати, присівши поруч.