Глава 9

• Добрий ранок, сонько! – почула голос сестри. – Час на працю!
• Знову! – сонно промовила, дивлячись на Олю, яка світилася немов світлячок. – Я щось пропустила?

Мабуть і справді, щось не помітила раніше, бо вперше за цей час мого перебування у сестри бачила її такою щасливою.

• Не перебільшуй, просто рада, що ти працюєш зі мною от і все!

Вона міцно обійняла мене, але я не повірила в те, що вона сказала. Причину була зовсім в іншому і я здогадувалася в чому саме. В Олі був залицяльник, але в іншій країні. Якось я застукала їх, коли вони говорили по скайпу. Сестра одразу ж виключила зв'язок, зробивши вигляд, що вона не розуміє про кого я у неї запитую, але пізніше все ж дещо мені про нього розповіла. Його звуть Енді і він з Америки. А познайомилися вони через Оліну подругу, яка була в Америці. Маринка практикувалася у відомого шеф-кухаря, а Ендрю був її наставником. І от, коли Маринка спілкувалася з Олею, він її побачив і взяв номер скайпу. Так і почали спілкуватися. Тож, довгих півроку вони мучили один одного через цей зв'язок, а тепер, я думаю, щось змінилося.

Я пішла на кухню і заварила каву. На годиннику була 7.00, наш звичайний час для початку зборів на роботу. Одягнувшись у зручний одяг, випила кави і пішла до Олі.

• Поїхали? – позіхнула, поглянувши на неї.
• Так. Я вже зібрана!

Ми вийшли з квартири і зачинили за собою двері.

• Вікусь, як тобі наш Антон? – скоса поглянула на мене сестра.
• Оль! Ти знову за своє! – настоювала я. – Я тобі вже говорила, що більше не хочу ніяких відносин і крапка.
• Заспокойся, сестричко, – сміялася Оля. – Просто, ти мабуть не помітила, як він на тебе дивився. Думаю, ти йому дуже сподобалася.
• І що? – не розуміла.
• Можливо, придивишся до нього. Ну, дуже хороший хлопець.
• Оль, не треба. – захникала. – Давай залишимо цю розмову на наступний рік, бо у цьому планів на кохання у мене немає.
• Як скажеш, але ти подумай.

Я кивнула головою, хоча і справді не хотілося нових відносин, після невдалих попередніх.

                                                ***

Вже місяць я працюю в цьому ресторані. Кожного дня нові клієнти, деякі завжди ввічливі і спокійні, а бувають просто нестерпні. Але, з кожним днем я звикаю до них. Всі ми люди, що мають свої характери, тому кожен по – різному його проявляє. Я дуже швидко навчилася правильно обслуговувати клієнтів, і за це отримувала непогані чайові, тож оплатити комунальні послуги і квартплату ми з Олею могли спокійно кожного місяця. Ще й навіть залишалося. Так, постажувавшись місяць мене взяли на роботу і я була просто щасливою.

Одного разу зателефонувала до мами і вирішила їй сказати, що не вступила. Вона засмутилася, але я запевнила її, що на наступний рік обов’язкового здійсню свою мрію. Мама заспокоїлася і підтримала мене.

• Головне не опускати руки, - сказала вона. – все у тебе буде дуже добре.

З телефонної розмови ще дізналася, що Олег вступив до столичного ВУЗу на економічний факультет, тож тепер його батьки пишаються своїм сином. Я б розповіла їм, як їхній син може вчинити, але Бог йому суддя. Марта також вступила до столиці, тільки до медичного коледжу. Думаю, батьки добряче заплатили, щоб її туди взяли. Трішки було образливо, що вони всі вступили, а я – ні, але …Головне ніколи з ними більше не зустрітися, бо я за себе не відповідаю.

Сьогодні п’ятниця і я працюю на кілька залів. Завжди в цей день дуже багато людей, тому ми допомагаємо одна одній, щоб не було запари. Прийшли на роботу і на вході зустрілася з Антоном. Він посміхнувся до мене і привітався.

• Ти сьогодні дуже гарна, - промовив, що цими словами збив мене з пантелику.
• Дякую. – посміхнулася у відповідь і пішла до роздягальні.

Оля тільки посміхалася.

• Я ж тобі говорили, а ти не звертала уваги. – шепотіла мені.
• Відчепися! – вдарила її ліктем.
• Думаю, сьогодні щось відбудеться, - сказала Оля, коли ми виходили до залу. – Бачиш, - непомітно вказала мені на Антона, - як дивиться на тебе.
• Тепер помітила, -  зашарілася і пішла стелити чисті скатертини.

Цілісінький день і справді Антон не відводив від мене погляду. А на перерві пригостив гарячим шоколадом із тістечком. Він ще хотів про щось поговорити, але мене покликали до залу, бо дівчата не могли впоратися з навалою клієнтів.

Вечір підкрався непомітно. Клієнтів ставало ще більше і мене дуже непокоїла одна компанія, яка сиділа в центрі залу. Хлопці приїхали вже напідпитку, і замовивши ще випивки ставали не контрольованими. Коли вони приїхали, я якраз поверталася з тераси. Повернувши голову до вікна, ненароком натрапила на пару знайомих очей, які дивилися в нікуди. Сірі, холодні очі, які мені були дуже знайомі. Я швидко зайшла в середину, щоб краще його роздивитися, але Ліра сказала, що на мене чекають у залі. Замовлення вже зробили, лишалося тільки віднести його. Як тільки дізналася для кого, якось стало не по собі. Але, потрібно йти, робота ж не чекає, так і не хотілося підвести дівчат. Повна таця з різноманітною їжею, важко давила на руки, але страшніше було не те, що потрібно її якось донести, а обслужити цих молодиків. Підійшовши до столика, нагнулася, щоб прибрати місце на посуд, хтось ззаду вдарив мене по попі і я не втримала тацю, весь посуд розсипався по підлозі. І тут розпочалося! Чорнявий хлопець почав на мене кричати і говорити всіляку гидоту. Я ж не винна, якби один із його друзів – придурків цього не зробив, все було б добре. Я сильно розплакалася, бо ще ніхто з клієнтів такого собі не дозволяв. Але, це були квіточки. Ягідками було те, що він хотів мене вдарити. Я чекала, що Антон заступиться за мене, але мене врятував хлопець із сірими очима, який не відомо звідки підскочив і приструнив того норовливого. Компанія збісилася, коли він його змусив вибачитися і всі накинулися на нього. Столик впав, посуд розбився, який стояв на ньому. Мені стало дуже шкода, мого рятівника, бо четверо на одного – це несправедливо. Тож, я вирішила йому трішки допомогти, коли помітила як з боку на нього хотів накинутися один із молодиків, я важко вдарила його металевим підносом. Він впав, а той хлопець посміхнувся у відповідь.