Шалений

Глава 12

Інколи мені здається, що я потвора, монстр з черствим серцем. Адже, саме такі істоти спроможні без емоцій розправлятися зі своїми ворогами. Моє відрядження довело правдивість цього судження, бо я і справді дуже жорстоко розправився з директором тієї фірми. І справа була зовсім не в Дмитрі, я дізнався на багато більше, від чого просто не зміг стриматися. Дана фармакологічна фірма підробляла дитячі ліки, уявіть ДИТЯЧІ, хіба можна так чинити з немовлятами, дітьми шкільного віку і т.д? З самого народження травити такими препаратами їхні маленькі і ще не сформовані організми? Це дуже низько, такі тварини повинні бути покарані і я так вчинив. Хоча я не суддя і не Господь, щоб так робити, але поки дочекаєшся  правосуддя, безліч маленьких життів буде скалічено. А ще крім цього, фірма дуже довго займалася виготовленням наркотиків. Тому, я вбив два зайця за один раз.

Коли я приїхав на роботу після відрядження, мене одразу ж закликав до себе Дмитро Вікторович.

  • Чому не приїхав додому? – одразу ж запитав він, коли я ввійшов до кабінету. Дмитро стояв спиною до мене і уважно дивився у вікно, ніби спостерігав за кимось.
  • Вибач, не хотів всіх тривожити, бо пізно повернувся.

Я повинен був збрехати, адже найменше всього хотів, щоб він дізнався, куди я попрямував ввечері. Він обернувся і уважно подивився на мене.

  • Ти нічого не приховуєш від мене, брате? – наголосив на останньому слові.

Якщо ти хочеш когось обманути, уважно дивився співрозмовнику в очі і спокійним голосом говори те, що він хоче почути.

  • Не вигадуй, - серйозно промовив, не відводячи погляду, - ти ж знаєш, у мене немає ніяких секретів від тебе.

Він задоволено посміхнувся, задовольнивши себе моєю відповіддю.

  • Ти, молодець! – підійшов ближче до мене. – Гарно впорався з завданням. Тепер, я тебе впізнаю.

Дмитро поплескав мене по плечі і повернувся до робочого місця.

  • Я можу бути вільним? – запитав, коли брат вмостився у своєму кріслі.
  • Звичайно, можеш відпочивати.

Я прямував до дверей, але він зупинив мене.

  • Ах, забув сказати, чекаємо на тебе сьогодні ввечері. Мишко скучив за тобою.

Обернувшись в пів оберту, кивнув головою на знак згоди. Заради Мишка варто приїхати до цього зміїного кубла.

Зачинивши двері, знову мій шлях загородила секретарка.

  • Нікіта Вікторович, - притиснулася до мене, - хотіла у Вас запитати, чи Ви любите суші?
  • Вибачте, але ця їжа не для мене. Не люблю сирої риби. До побачення!

Руками відсунув її в сторону і пішов до свого кабінету. Присівши у крісло, відкинув голову назад і задумався про ту, яка не давала тверезо думати. Як мені її отримати? Стас! Одразу ж в голову прийшла ідея дізнатися більше інформації про неї. І для цього потрібно попрохати Стаса, щоб мені в цьому допоміг. Тільки, ні фото, ні її прізвища у мене немає.

 - Чорт! – важко вдарив рукою по столу. Ні, потрібно самостійно діяти, щоб все про неї дізнатися, бо якщо про цю дівчину дізнається Дмитро, буде тільки гірше.

Тому, кожного вечора я спостерігав за нею здалеку. До ресторану не йшов, чекав слушного моменту, щоб особисто познайомитися з нею. Знаю, що нормальна людина дізнавшись, що я роблю покрутила б пальцем біля скроні, мовляв, якийсь навіжений, але мені було байдуже. Я вправно йшов до своєї цілі і був задоволений цим.

В суботу, вирішив прогулятися в парку. Зазвичай у вихідні дні, коли звичайно не було ніяких справ, я любив їздити до лісу. Це єдине місце, де я міг розслабитися і відпочити душею. Хтось засміється з цього, мовляв вбивця заліковує душевні рани. Мені начхати, я робив те, чого прагнув у ці дні найбільше, а саме відключити мозок і насолоджуватись природою. Але поїздка не вдалася, тому поїхав до місцевого парку. Ввійшовши в середину, ледве не впав він здивування. Дівчина, про яку я так давно мріяв і не наважувався підійти, спокійно сиділа на лавці і заплющивши очі, насолоджувалася цією прекрасною погодою. Яка ж вона була мила в той момент! Ну, чистий янгол! Я не втримався і тихенько підійшов до неї, щоб не сполохати цю прекрасну дівчину. Присів на лавочку, здавалося в той момент, не вистачає повітря, коли спостерігав цю картину, але вона розплющила очі і посміхнулася, я думав ця посмішка мені, але на жаль вона була для природи. Волошкові очі пронизували своєю чистотою і це гарне личко хотілося зацілувати! Я вирішив не зволікати і заговорив до неї. Яка ж вона ще була юна і наївна. Хоча, певний стрижень був у її характері. Такі дівчата можуть багато чого добитися у житті, якщо звичайно мають ціль. Ми поговорили, але вона немов метелик, хотіла від мене втекти, а я так цього не хотів. Тому і запросив її на каву до своєї улюбленої кав’ярні. Але, вона кудись поспішала. Я думаю до того парубка, котрий був з нею. Я повинен завадити цій зустрічі! Вона повинна бути зі мною, бо такі дівчата потребують сильного плеча і сильного чоловіка біля себе. Тому, попрощавшись вирішив діяти. Я поїхав за нею і коли, дівчина вийшла на Набережній, зупинив машину і повільно попрямував за нею. Думаю, всі планети зійшлися в той момент, щоб мені допомогти. На вході біля мосту стояла жінка з квітами, я вирішив купити найкращий букет і побіг за своєю мрією. Вибігши на міст, помітив того хлопця на іншому кінці і вирішив швидко діяти.

  • Віка! – крикнув що є сили, бо дівчина була на середині, якраз між нами.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше