Шалений

Глава 13

Вибір…. Інколи так важко прийняти правильне рішення. Сумніви зашкалюють і ти губишся. Чому в цьому житті не можна робити так, як цього хочу я. Викинути все з голови і приймати шалені рішення, так, саме ШАЛЕНІ!

Я опинилася на роздоріжжі, коли стояла на мосту між Антоном та Нікітою. Шкода було Антона, бо хлопець чекав цього побачення, але все моє єство прагнуло опинитися поруч із Нікітою. Що ж, я вирішила віддати перевагу тому, хто з першої зустрічі змусив моє серце битися частіше. Думаю, Антон вибачить, що я обрала Нікіту. Міцно схопивши його за руку, ми помчали що є сили. Я ніколи не могла подумати, що зможу так вчинити. Один раз вже сильно обпеклася, обравши не того хлопця, що мені потрібен. Але, думаю цього разу не помилилася, бо відчувала, що і Ніку я також не байдужа.

Ця прогулянка на мотоциклі шалено змінила моє бачення задоволення. Адже, вперше в житті зрозуміла, що адреналін може виробитися не тільки від страху, але й від невгамовної швидкості. Коли він мене запитав, чи задоволена я такою поїздкою, однозначно відповіла, що «ТАК»! Бо це дійсно була правда. Мені сподобалося все: і сильний вітер, що пробивався крізь шолом, і щосили притискатися до нього, відчуваючи тепло його тіла, а ще в той момент, я опинилася поза межею свого комфорту, від цього і отримала задоволення, бо переступила через свій страх і не пожалкувала.

Наш шалений вечір продовжила зупинка у придорожньому кафе. Після такої прогулянки хотілося швидше випити чогось гарячого і зігрітися, бо погода і справді була не з найкращих. Коли ми ввійшли і присіли за столик, якесь неприємне відчуття огорнуло мене. Щось повинно було статися, але я не могла зрозуміти звідки чекати неприємностей. Але, коли повернула голову назад, одразу ж зрозуміла, чого так боялася. За першим столиком сиділа одна компанія, в якій були знайомі до болю мені люди. Серце закалатало з невимовною швидкістю і хотілося якнайшвидше втекти звідси.

  • Щось сталося? – помітив моє хвилювання Нік. – Ти змінилася на обличчі, ніби привида побачила.

Я одразу ж перевела свій погляд на нього, намагаючись якось згладити обстановку.

  • Тобі здалося, - посміхнулася, але не заспокоїлася.

Інтуїція підказувала мені втікати звідси, поки вони нас не помітили. Але, як про це сказати Нікіті? Нам принесли гарячий чай і еклери.

  • Пригощайся, - вивів мене зі ступору хлопець і положив у руку еклер. –Вік, що сталося? Поясни, бо дивлячись на тебе, не розумію, що змусило тебе так задуматися?
  • Вибач, - намагалася його заспокоїти, - мені не хочеться про це говорити. Давай краще поїдемо звідси. Мені час додому.
  • Але ж ми тільки приїхали, я б хотів ще насолодитися розмовою з тобою.

Його рука ніжно накрила мою.

  • Будь ласка, - знову зробив ті невинні очі Нікіта, що для такого серйозного хлопця не притаманно.

Я поглянула на нього і розтанула. Що ж, що станеться те й станеться. Рука потягнулася до чашки, але вона була на стільки гарячою, що мій напій з гуркотом впав на підлогу. От і все! Відвідувачі одразу ж обернулися на гуркіт і вони мене помітили.

  • Вибач! – опустилася додолу і намагалася зібрати останки чашки. Нікіта разом зі мною опустився і допомагав. Я крадькома поглянула на компанію і мало не зомліла. Знайома пара очей дивилися прямісінько на мене і посміхалися. Чорт! Вони мене помітили! Олег і Марта знайшли мене.

Від переляку я і не відчула, що порізала палець і кров маленькими краплинками стікає на підлогу.

  • Вік, - скрикнув Нікіта, - у тебе кров.

Тільки тоді я поглянула на кров’ю змочену руку.

  • Ох, - не знала, що робити.

Але мій рятівник швидко дістав з столика серветку і притис до поранено пальця.

  • Дякую, - допоміг мені сісти на місце і в той момент до нас підійшла офіціантка.
  • Я заплачу за розбиту чашку. Врахуєте це в наш рахунок, - одразу ж настояв Нікіта.

Жінка кивнула і витерла забруднену підлогу.

  • Вибач, знову я, - опустила голову.
  • Ти що, - ніжно торкнувся рукою моєї щоки. – Посуд б’ється на щастя.

Якби ж то було так! Через кілька хвилин до нашого столика підійшли Олег з Мартою.

  • Доброго вечора, - посміхаючись промовила колишня подруга. – Які ж люди? Не очікували зустріти давню знайому. А ти нас, Вікусь?

Олег нічого не говорив, лише посміхався кутиками рота.

  • Привіт, - важко видавила з себе ці слова.
  • Лише привіт, люба, - торкнувся мого підборіддя пальцем Олег. – Хіба так зустрічають колишнє…..кохання?

Нікіта спокійно спостерігав за тим, що відбувалося. Але з кожним новим словом, він напружувався все більше і більше.

  • Нового коханця собі знайшла, - далі кепкувала з мене ця парочка.
  • Ну, а як же, я ж говорив, що той досвід знадобиться. Я розпакував цукерочку, їй сподобалося от і підробляє.
  • Так, - притислася до Олега Марта. – Молодець, подружко, не розгубилася в житті.

Я нічого не говорила, а чекала слушного моменту, коли вони підуть і Нікіта завезе мене додому. Бо після такої неприємної розмови, він одразу ж позбудеться такої сумнівної знайомої.

  • Чому мовчиш, солоденька? – намагався знову торкнутися мене Олег. Але, Нікіта перехопив його руку і щосили відкинув.
  • Думаю – досить! – суворо поглянув на Олега.
  • Хлопче, - посміхався той, - ти повинен мені подякувати, що колись брудну роботу з нею зробив я, а ти, зараз отримуєш задоволення.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше