Шалений

Глава 15

Так дивно іноді буває у житті, що кохання приходить тоді, коли його зовсім не чекаєш. Після мого першого і останнього сумнівного разу, я навіть і не намагалася знову відкрити своє серце для нового почуття і впустити туди чоловіка. Але, доля дуже цікава жінка, яка посилає нам ось такі непередбачувані сюрпризи і вирішує все за нас.

Нікіта став для мене новою сторінкою у житті. Цей хлопець немов магніт тягнув до себе і я починала розчинятися в ньому. Він двічі рятував мене від небезпеки, але остання крапка – врятоване життя. Якби не він витягнув мене з того урвища, мені було б кінець. Я і так почала його вважати особливим чоловіком, бо він міг заступитися за мене і я була впевнена, що він ніколи не дасть мене образити. Що я відчувала у той момент, коли на одній руці повисла над порожнечею? Чесно, я боялася, що назавжди втрачу його. Мені в голову навіть не прийшло переживати за себе, хотілося якнайшвидше опинитися у його міцних обіймах. Я вірила, що Нікіта мене врятує, бо іншого варіанту просто не могло бути. І тільки опинившись біля нього, відчула полегшення.

  • Про що задумалася? – запитала Оля, коли я стояла біля кухні, чекаючи на замовлення.
  • Да, так, згадую вчорашні події, - посміхнулася до неї.
  • А є що згадувати? – стала навпроти мене сестра. – Щось було цікавенького на побаченні з Антоном?

Коли я повернулася після побачення, змоги поговорити з Олею у мене не було, бо потрібно було швидше лягти спати, адже вже через кілька годин потрібно було прокидатися. І як тепер їй пояснити, що у мене не було побачення з цим хлопцем, а з зовсім іншим?

  • Вибач, - вирішила втекти від пояснень, - потрібно повертатися до залу.

Я розвернулася і хотіла піти, але сестра затримала мене за руку.

  • Що? – здивовано поглянула на неї.
  • Ти ж замовлення чекала.
  • Ах, так, забула, - підійшла до столика видач і видихнула.

Я думала, що вона щось запідозрила чи можливо побачила, як мене підвіз Нікіта, але на щастя – пронесло.

Взяла замовлення і понесла у залу. Сьогодні я працюю в середині. Ще зранку очі пекли і дуже хотілося спати. На щастя Антона сьогодні не було на роботі, тому на одну проблем було легше, так і Оля нічого не запідозрить.

  • Ваше замовлення, - промовила до закоханої пари, яка мене навіть не помітила.

Я пішла, по дорозі наштовхнувшись на Ліру.

  • Дивись, куди йдеш, - просичала вона.

Було дивно спостерігати за її сьогоднішнім настроєм. З самого ранку кричала на всіх, немов навіжена, потім плакала, закрившись у підсобці, а зараз – дратівлива і неуважна. Я вирішила вияснити у чому причина її перемін у настрої.

  • Ліро, - зупинила дівчину, коли та підходила до кухні. – У тебе щось трапилося? Чому ти така сьогодні зла?

Дівчина положила тацю і стала біля мене.

  • Тобі яка різниця? – просичала. – Просто немає настрою.
  • Я розумію, що не завжди потрібно посміхатися і радіти життю, коли у тебе зовсім інше на душі. Але, в чому ми всі винні?
  • До чого тут всі? – наголосила на останньому слові. – Тут винна тільки ти.
  • Що? – не зрозуміла. – Я щось зробила не так?

Ліра розсердилася ще більше і притиснула мене до стіни.

  • Всі в ресторані знають, що мені дуже подобається Антон. Тільки він, чомусь обрав тебе. Чим, ти його причарувала?

Ось у чому була проблема, як я раніше про це не здогадалася.

  • Вибач, Ліро, але Антон першим запросив мене на побачення. Тому, краще розберися з ним і вислови йому своє невдоволення. А тепер, вибач, - відштовхнула її,-  мені час працювати.

Я пішла, бо не мала бажання більше обговорювати ці жіночі чвари.

 Оля весь день спостерігала за мною і лише ближче до вечора зупинила, щоб поговорити.

  • Вік, як у тебе пройшло побачення з Антоном? – ми сиділи за столиком і пили каву.
  • А чому ти запитуєш? – здивувалася.
  • Просто, Ліра з самого ранку не дає мені жити. Постійно звинувачує, що я звела тебе з ним.
  • А хіба вона не має рацію? Ти ж це намагалася зробити?

Сестра опустила голову додолу.

  • Вибач, що так сталося. Але, він сам попросив мене про допомогу. Антон дуже добрий і відповідальний. То, чому б і не допомогти йому.
  • А ти запитала у мене чи хочу я цього? Скільки, ви будете вирішувати за мене?
  • Вікусь, заспокойся, - намагалася якось згладити ситуацію. – Я просто хотіла, щоб ти трішки відпочила, розвеселилася. Тобі ж тільки 17.
  • Через два дні вісімнадцять, якщо ти забула.
  • Нехай і так, але окрім роботи потрібно і про щось інше подумати.
  • Оль, не ображайся, будь ласка на мене. Я ціную всі твої поради і переживання, але дай мені змогу самій вирішувати такі питання.

Сестра задумалася і взяла мене за руки.

  • Добре, я намагатимусь не лізти і дати тобі більше свободи. Тільки ти, пообіцяй мені, радитися зі мною, якщо щось відбуватиметься у твоєму житті незрозуміле, ок?
  • Я згідна, сестричко, - обійняла її. – Мир?
  • Мир. А тепер, до роботи.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше