Шалений

Глава 17

І знову вибір! Як ж набридло постійно обирати. Тільки з сестрою домовилися, що вона не буде заважати мені влаштовувати моє життя, як знову те ж саме. Чому ж вона не може зрозуміти, що проти кохання ніколи не потрібно йти, адже воно завжди переможе. І не важливо коли, навіть через багато років закохані все одно зустрінуться і будуть разом.

Я дуже боялася закінчення зміни, адже знала, що на мене чекає Нікіта, а Оля не дозволить їхати з ним. Що ж робити? Все ж таки, як не крути, а потрібно вирішувати такі проблеми якнайшвидше. Ми з Олею вийшли з ресторану. На вулиці починав накрапати дощ, небо горіло від блискавок, що було дуже дивно спостерігати в цей час.

  • Що ж робити? – промовила до мене Оля, коли кілька разів набирала номер таксиста. – Чим дістанемося додому?

Ми вийшли за межі ресторану і зупинилися на зупинці. Дощ починав посилюватися і стало прохолодніше. Безліч мурашок пробіглися по моєму тілу, змусивши здригнутися. Оля не здавалася і  без перерви набирала номер таксі.

  • Оль, зупинись! – промовила до неї, коли наступна її спроба додзвонитися провалилася.
  • І що ти пропонуєш? – сердито поглянула на мене. – Чекати до ранку, поки маршрутки будуть їздити?

Я опустила голову і поглянула на дорогу. Біля нас проїхала машина і зупинилася. Я одразу ж здогадалася, що це Нікіта.

  • Ось і наш порятунок, - посміхнулася до сестри і хотіла вже йти. Але, вона схопила мене за руку і притягнула до себе.
  • Ми з ним не поїдемо. Я знаю, хто це.
  • Оль, годі! Ти здуріла чи що? Краще замерзнути на зупинці?
  • Вікусь, - трохи змінила тон голосу, - ти ж потім пожалкуєш, коли дізнаєшся всю правду про цю людину.
  • Не вигадуй, добре? Ми просто дружимо, от і все, - збрехала сестрі, щоб швидше забратися звідси.

Грім роздався з великою силою і Оля завмерла. Ще з дитинства вона дуже боялася цього звуку. Нікіта відчинив дверцята машини і підійшов до нас.

  • Ви їхати будете, чи вирішили насолодитися цією «прекрасною» погодою?

Оля злякано подивилася на нього і лише кивнула головою. Нік відчинив дверцята і ми присіли на заднє сидіння позашляховика.

  • Дякую, що почекав, - посміхнулася до нього, коли опинилася у теплій машині, бо за цей час встигла добряче замерзнути.

Він поглянув на нас у дзеркало і також посміхнувся. Машина повільно рушила. Я поглянула на Олю, що насторожено спостерігала за водієм і все ж наважилася про щось у нього запитати.

  • Нікіта Вікторович, - не втрималася вона, - як справи у вашої дівчини, Жанни, здається?

Я поглянула на сестру і не розуміла, про кого вона говорить. У Нікіти є дівчина?

  • Я давно її не бачив, але думаю, що в неї все гаразд, - холодно відповів Нікіта. Думаю це запитання йому також не сподобалося. – А чому, Ви запитуєте?
  • Просто цікавлюся, бо давно вас не бачила у нас.

Мій настрій одразу ж змінився. Думаю, сестра спеціально це зробила, щоб нас розсварити. Я мовчала, лише інколи крадькома дивилася у дзеркало на Нікіту. Чому він не сказав, що у нього є хтось? Я б ніколи не будувала б стосунки з тим, хто вже зайнятий.

Дощ вперіщив з усієї сили і барабанив по машині. Здавалося ось – ось і він своїми великими краплинами виб’є вінка і дах автомобіля. Переднє скло повністю заливала вода, тож Нікіта зупинився.

  • Щось сталося? – не зрозуміла його зупинку. Оля притиснула до себе міцніше сумку і спостерігала за тим, що буде відбуватися.
  • Потрібно перечекати зливу, бо дорогу погано видно. Думаю кілька хвилин і можна буде рушати.

В машині запанувала мертва тиша, яку через хвилину розбавив Нікіта. Він обернувся до нас і поглянув на Олю.

  • Оль, я хочу з Вами серйозно поговорити.

Я здивовано поглянула на нього і чекала, про що ж буде розмова.

  • Я Вас уважно слухаю, - набралася сміливості сестра.
  • Знаю, що я Вам не до вподоби і Ви б хотіли бачити зовсім іншу людину поряд з сестрою. Але, повірте я не такий поганий, як про мене говорять люди. І обіцяю, що ніколи не ображу Віку і буду постійно її оберігати.

Оля ошелешено слухала те, що він їй говорив. А я пишалася його вчинком, адже не кожен хлопець, чи навіть чоловік наважиться на таку розмову.

  • Нікіта Вікторович! – зупинила його Оля. – Ви мене вибачте, можливо я поспішаю, але повірте я не хочу Вам говорити щось погане. Тому, я Вас дуже прошу дайте спокій моїй сестрі. Вона ще така юна, а такі чоловіки як Ви, покористуються наївними дівчатками і викинуть. Я не хочу, щоб сестра страждала, тому будь ласка, дайте їй спокій. Я вірю, що Ваші слова правдиві, але так буде краще, для всіх нас.

Я не вірила своїм вухам. Як вона могла так вчинити не запитавши мене? Що вона собі дозволяє? Я не витримала і відчинивши дверцята автомобіля та вибігла на шосе.

  • Вік! – крикнув Нікіта і слідом за мною відчинив свої дверцята. Дощ лив немов з відра, що за секунду я була повністю мокра. Він підбіг до мене і знявши куртку намагався накрити змокше тіло. Я ж відкинула її і пішла по шосе.
  • Що ти робиш? – кричав Нікіта і намагався мене затримати. – Повернись в машину, будь ласка, ти ж застудишся.
  • Мені начхати. Так я всіх залишу щасливими і проблемна Віка зникне назавжди. Буде краще для всіх.
  • А для мене, - крикнув Нік. – Ти у мене запитала, чи хочу я втратити тебе?
  • У тебе ж є дівчина. Ти – брехун! Всі ви – брехуни. Чому, ти не розповів мені, що у тебе є хтось?
  • Бо у мене немає нікого, то про що розповідати, – він був повністю мокрим і по його обличчю стікали ріки з дощу. Сорочка облягла його тіло і через неї виднілися кубики пресу. Який він був неймовірний! Від одного погляду на цю постать можна було втратити голову.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше