Глава 7. Ранок починається не з кави

   Зараз ми активно обговорювали останні деталі, доробляли, виправляли, при цьому не забуваючи пити каву, сміятись і жартувати.  І тільки за добрих три години таки змогли довести наш сумісний  проєкт до ідеального стану, а так, прошу помітити, на диво, вважав кожен член нашої команди. І це правда була команда робота. Так, ми пройшли шлях до фінального результату по більшій частині кожен окремо. Але з’єднали все в одну картину разом. І думаю, після всього спільного минулого, ми можемо пишатись цим результатом.

- Ну що? Здається, ми це зробили, - якось ще не дуже впевнено промовив Діма.

- Зробили, - я сказала це тоном, який не передбачав заперечень. І Ната з Антоном одноголосно мене підтримали.

- Зробили, то зробили, але…, - після всього протягнув Горський і замовк, не закінчивши речення.

- Ти родиш думку до кінця? – хто, як не Ната, яка не мала терпіння від слова зовсім, взірвалась першою від недомовленості.

- Натусик, - занадто ласкаво звернувся він до неї і щось мені підказувало, що Блонді чудово знав, моя подруга такого звертання до своєї не надто скромної персони не потерпить, - а ти подумай своєю прекрасною голівкою.

- Чуєш, представник зоополісу, або ти договорюєш, або я тебе заткну навічно, - терпіння Натки вже сягало відмітки мінус сто.

- Ну правда, Тоха, но томи, викладай, що там за «але», - в розмову вклинився Діма.

- І ти, міс «Найкраща журналістка» не здогадуєшся? - підняв насмішливо одну брову і звернувся до мене.

- Горський, дограєшся і вилетиш з-за цього столу як пробка від шампанського, якщо зараз же не скажеш, що ти там вже надумав, - і мої нерви потрохи почали здавати. Не знаю, чи то йому наскучило нас тримати у невідомості, чи то погрози подіяли, у що мало віриться, але він таки видав свою геніальну думку.

- Ми не подзвонили ще Генріху, - з таким янгольським видом проговорив, що і не причепишся до нього. Хоча Нату це не зупинило і потиличник йому, все таки, прилетів зі словами:

- Ненормальний, в зоопарк тебе мало віддати!

- Ай-я-яй, за що???

- За те, що ти родився на цей світ і став таким неоціненним маркетологом, - вони однозначно вартували одне одного.

   Я теж горіла бажанням сказати декілька ласкавих цьому кадру, але мене випередили.

- Ти козел, так лякати нормальний людей, - суворо, але зі смішинками в очах і без злості в голосі, сказав його найкращий друг.

- Хто дзвонить і домовляється про зустріч? – подала голос я, і всі три пари очей як по команді зупинилися на мені.

- Ясно, я дзвоню і домовляюсь, можете більше так на мене не дивитись, все зрозуміло без слів, - я дістала телефон, набрала номер і швиденько закінчила розмову. От люблю Генріха за його лаконічність і професіоналізм. Всі б такі були!

   Горський був би не Горським, якби знову не вставив свої незмінні п’ять копійок, але на цей раз пропозиція хоча б для різноманітності була дуже навіть хорошою.

- Ну що, неоціненні кадри, роботу закінчено, тепер можна і розслабитись. А робити це найкраще, як? Правильно! З алкоголем! –ми з Натою тільки очі завернули, а Діма неочікувано запропонував:

- Дівчата, по коктейлю? – і не дочекавшись, щоб ми сказали хоча б слово, ці двоє вже кликали офіціанта і робили замовлення.

   А за годину нами було випито по два напої, обговорено всіх співробітників «Родео», деяких навіть по два рази і замовлено нову порцію коктейлів. За нашим столом цілий вечір лилися сміх і жарти. І знаєте, так затишно в компанії людей, я себе не відчувала вже дуже і дуже давно. Та в якийсь момент, ми щось розговорились і вгадайте з одного разу, хто запропонував продовжити нашу міні вечірку в нічному клубі? Правильно, невгамовний Антон. Та цього разу його чергова пропозиція була схвалена одноголосно усіма членами сидівших за цим столом. І вже за якусь там годину ми, прошу підмітити, пішки дійшли до одного з найпрестижніших клубів Лондона – «Торнадо». Нас тут зустрів нереальний шум, неймовірна кількість людей, гучна музика і просто чудова атмосфера свята, яка затягнула нас Наткою одразу по самі вуха і ми пішли підкорювати танцпол. І доки хлопці витирали стільці під барною стійкою своїми діловими костюмами (ми не переодягалися з робочого вбрання, повірте, було не до того. Та і яка різниця, якщо нам так весело?), нам наскучило танцювати самим і, не придумавши нічого кращого, пішли тягти Горського і Рядницького приєднатись до нас. Не можу сказати, що ті активно піддавалися, але Антон здався першим після фрази Нати:

- Горський,  я ж знаю, що ти не настільки нудний. Ну не змушуй мене брати тебе слабо. Чи ти цього і добиваєшся? – Ната була в собі максимально впевненою. І Тоха з словами:

- Ця жінка мене колись доведе,- здався на милість її чарам.

   Ну а мені ще не так сильно таланило, тому я вирішила зайти з іншої сторони. Алкоголь, не інакше. Так на мене подіяв саме він. Я стояла перед Дімою і вже збиралась залишити цю марну справу і повернулася до танцполу, але потім зупинилась, сфокусувала погляд на ньому і сказала:

- Якщо ти не підеш зі мною танцювати, я оберу будь-якого з цієї зали і чудово проведу вечір з ним,- вже за секунду я почула те, що хотіла.

- Я тобі оберу! Зі мною будеш танцювати, - взяв мене за руку і сам потягнув у самий епіцентр танцю. Так я впевнилася, що у кожного є свої дієві методи. Ну а зараз  мені залишалось лише насолоджуватися бажаним результатом і реально піти у відрив.