Шанс

Глава 12. Надії, розбиті об реальність

   Невже цей день закінчився? Мені не віриться. Стільки всього сталось, словами не передати. А скільки нових думок поселились в моїй голові, взагалі, страшно уявити. Чи варто говорити, що я досі не відійшла від усвідомлення того, що сьогодні був той день, коли ми поцілувались вперше за два роки? Думаю, зрозуміло, що це був для мене справжній шок. От приємний шок чи ні? У цьому мені ще доведеться розібратись і щось мені підказує, що зробити це буде не так легко.

- Катюнчику, ти тут? – прокричала Ната, відкриваючи двері нашого номеру.

- Тут-тут, - крикнула у відповідь і вже тихше, так щоб вона не почула додала: - Де б мені ще бути?

- Привітики! – Натка сяяла, як то весняне сонечко.

- Лисецька, ти знову випила? – суворо запитала.

- Дольська, людині для щастя причина не потрібна. Ну а алкоголь, тим більше, - вона плюхнулася до мене на ліжко.

- Хто б казав? – моя ліва брова так і поповзла іронічно догори.

- Ой, закінчуй з нотаціями. Давай краще розповідай все і з пікантними подробицями.

   Я мусила б здогадатись, що так просто вона від мене не відчепиться. Та мені захотілося трішки помучити її.

- Що розповідати? – вдала, що не розумію про що вона тлумачить.

-Катюшенька, сонечко моє, давай зізнавайся, що у тебе з Рядницьким і не вздумай мені тут брехати чи чогось недоговорити, зі мною жарти погані, ти ж знаєш, - і у мене перед носом виріс Наткин погрозливий кулак.

- Добре-добре, - я розсміялась. – Що ти хочеш знати?

- Все! – видала ця бестія. Ну хто б в принципі сумнівався.

- Ну-у-у, з чого б то почати? – я правда не знала як обмалювати ситуацію так, щоб вона виглядала більш-менш адектватною.

- Дольська, не тягни кота за всі його органи і роди, нарешті, думку. Хоча, давай зробимо не так. Я задаю питання - ти відповідаєш.

- Давай спробуємо так, - все одно, сперечатись сенсу не було.

- Ти його кохаєш? – як сніг на голову звалилось на мене це питання.

- Я… Я… Не знаю…

- Катя! Це елементарне питання. На нього існує тільки два варіанти відповіді: так або ні. То що? – допитувалася Натка.

- Ната!- в тон відповіла її. - Якби я знала чітку відповідь, то сказала б. Ясно?

- Проблема в тому, моя люба подруго, що ти її знаєш, але просто боїшся собі в цьому зізнатись, - терпіння, то не її сильна риса характеру.

- Давай наступне питання, - цю тему терміново потрібно було закривати.

- Як так вийшло, що ви цілувались на борту літака? Ти ж літати боїшся. Я думала, тебе від сидіння не відірвати, а тут…

- От того і цілувались. Щоб мені страшно не було. І не питай як це сталось. Я не знаю. Саме собою. – Ната на це лише присвиснула.

- Хочеш сказати, що це був лише заспокійливий засіб?

- Саме це і хочу сказати, - брешу. Нахабно брешу. Ну спочатку, то, може, так і було. Але потім все, точно, було по-справжньому, але Натці це знати не обов’язково.

- Кать, ви тепер разом? Тільки чесно. Знаю, тебе дратують такі запитання. Але… Я ж бачу, що щось відбувається, - Натка погладила мене заспокійливо по плечу.

- Нат, якби я сама знала, що відбувається. Це все так дивно і неочікувано. Я не знаю, що думати. Ці сумніви мене загризуть скоро, - на очі навернулись непрошені сльози.

- Ну не треба, не плач. Все ж добре. Ти світилась сьогодні цілий день, я бачила. Чого ж ти зараз так себе накручуєш? – Ната говорила спокійно і щиро, я це відчувала.

- Натусь, це так складно, ти не можеш уявити собі. Я так сильно заплуталась, - і у мене таки потекли сльози.

- Кать, я зараз дещо запитаю тебе, тобі це може здатися дивним, але… Ти не хочеш дати йому шанс? – обережно запитала вона.

- Я сама не знаю чого хочу. Ти мене розумієш? – Я з надією подивилась у її очі.

- Розумію, проте, ви такими щасливими сьогодні виглядали. Та і мені здається, він правда усвідомив свою помилку. Принаймні, я так думаю.

- Давай я завтра тобі скажу своє рішення, добре? У мене є ціла ніч на роздуми, - я намагалась посміхнутися.

- Як знаєш, тобі видніше.

   На цій такій меланхолійній ноті, наша розмова закінчилась і світло було вимкнене. Однак, через деякий час я не втрималася і запитала:

- Ната?

- Га? – одразу відгукнулась подруга.

- Що у тебе з Антоном? Ви пішли на мирову?

- Ага, зараз, - фиркнула Натка. – Сплю і бачу. – Було щось таке у її тоні, що змусило мене не повірити жодному її слову.

- Ти впевнена?

- Пф-ф-ф, звісно, я впевнена! Мені на нього фіолетово. Вже дуже давно.

- Як знаєш, тобі видніше, - повторила я її ж фразу. Але розпитувати далі не намагалася. Захоче – розкаже. Тут би зі своїм життям розібратись…

   Ніч пройшла повз мене. Якщо я і спала декілька годин, то чудом. Передумала все, що тільки можна і не можна. Більше, звичайно, того, що не можна, але пропустимо цей факт. На даний момент, я намагалася привести себе до ладу за допомогою макіяжу. І судячи з Наткиної реації мені це вдалось.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше