Глава 19. Таємні бажання

    Як же ж мені зараз було добре! Ніяких тобі набридливих думок, які і кроку не дають ступити, ніяких більше переживань, сумнівів, образ і подібних дурниць, які псують смак життя. Ніколи більше не хочу повертатися до цього стану, в якому перебувала останні тижні. Усі ці стреси, нерви, американські гірки емоцій – не для мене. Може, я подорослішала, може, просто змінилась – не знаю. Та саме зараз, в цей момент, абсолютно точно, надаю перевагу спокою, насолоді і максимальному задоволенню. І я впевнено можу сказати, що подобаюсь собі такою: з чистими думками, щирими бажаннями, невичерпною жагою до життя і нескінченною любов’ю в серці. Так і має бути. Має настати той етап, коли ти відчуваєш себе на своєму місці. І я зараз саме там, де і хочу бути. Кажу це щиро, без усіляких приховувань і сумнівів. Досить! Тепер тільки впевнено і, може, трохи гордо вперед, до нових вершин.

   Ми з Дімою так захопилися стрімким будуванням наших стосунків, що зовсім не помітили приближення урагану, який просто ледь не зніс нас з ніг і не задушив у своїх обіймах.

- ТАК! Нарешті! Моя солодка парочка разом! Я цього дочекалась! – Натка емоцій не стримувала, добре хоч не матюкалася.

   Здається, мені варто звикнути до того, що там, де Ната, там і Антон, який, у свою чергу, накинувся вже на нас трьох. Поняття не маю, к ми не попадали, але цей момент вартий того, аби згадувати його ще роками. Здається, ніколи ми не були такими дружніми і згуртованими, ніколи ми не були в такому амплуа – двох закоханих пар. Проте, як я вже казала, новий етап розпочався. А радше, нова глава життя, про яку я думала ще тоді, в аеропорту.

   Та якщо хтось раптом забув, то я нагадаю, що наша «золота четвірка» спокійно жити довго не може. От і зараз нас безцеремонно перервали.

- Я, звісно, перепрошую, молоді люди, - ми всі як по команді повернулися на голос містера Германа, - але я маю до вас одну пропозицію. І ніяких відмов, одразу попереджаю, навіть чути не хочу.

- Здивуйте нас, - не зовсім ввічливо промовив Горський, за що одразу отримав штурхана від Нати. Так, з моєю подругою йому в швидкому темпі доведеться навчатися гарним манерам.

- Здивувати не обіцяю, але на знак подяки за проведення чудової презентації, провести гарно час в Единбурзі – це без проблем.

- Ми вас слухаємо, - на цей раз говорив Діма.     

- Коли у вас літак? Завтра? –поцікавився.

- Ні, через день, - відповіла я.

- Прекрасно! Це навіть краще. Тоді на завтра нічого не плануйте, я хочу показати вам наше славне місто, - не можу сказати, що я була в захваті від цієї ідеї, але потім подумала, а чому б і ні? Коли я ще тут буду? Може, вже ніколи. Тому не варто втрачати таку можливість.

- Усі деталі надішлю поштою. До зустрічі, - він розвернувся і пішов до свого авто. А ми так і залишились стояти.

- Ми знову кудись влипли, так?- вдавано спокійнесенько  запитала Натка. Ми всі дружно на це розсміялись, Антон обійняв Нату, а я її з впевненістю сказала:

- Ні, Натусик, влипли ми не знову. Влипли ми давно і по самі вуха, - я їй посміхнулась і підморгнула.

   Судячи з хитрої посмішки подруги і того, як вона обійняла у відповідь Тоху, ця руда бестія чудово мене зрозуміла. Так ми вчотирьох перемовляючись, фотографуючись і періодично цілуючись, дістались нашого готелю і розбіглись по номерам.

- Ната, Ната! Негайно! Це терміново! Сідай на диван, - закричала я, як тільки за нами зачинились двері.

- Катька, ти нормальна? Чого так горланиш? Усіх людей перебудила, напевно, - але таки, поглядаючи підозріло на мене, всілась на диван біля мене.

- Ната, я зобов’язана виконати твоє прохання. Тому… Урочисто повідомляю, що я тепер з Дімою і абсолютно щаслива!

  Ната добрих секунд тридцять дивилась на мене як на божевільну, та потім до неї дійшло, що це була за вистава і вона почала голосно сміятися.

- Не очікувала від тебе, Дольська! – крізь сміх проговорила вона.

- Лисецька, я не могла тебе так не розіграти.

  Сміялись ми довго і паралельно згадували той вечір, коли вона зізналась, що вони з Антоном разом, коли я роздумувала над своїм кохання і коли вона просила, щоб колись настав той день, коли я так сяду з нею на диван і скажу, що ми тепер з Дімою теж разом. Так і сталось! Я вважаю, що виконала свій обов’язок найкращої подруги на всі сто відсотків і тепер з чистою совістю можна були йти лягати спати, а завтра вирушати на ледь не примусову екскурсію.

   На диво, прокинулися ми швидко і навіть обійшлися цього разу без будильників. Не виключення, що знайшовся інший набагато дієвіший спосіб нас розбудити. Рівно о дев’ятій наші з Наткою телефони оповістили своїх господарок, що на них очікують есемески.

«Доброго ранку, чудо моє. Сподіваюсь, я тобі сьогодні наснився)». 

   Такий текст зустрів мене, а от що було у Нати я не бачила, та можу впевнено сказати, що вона зашарілася, а це могло означати тільки одне: Антон теж не втрачає жодного шансу звабити її ще більше.

  У такому прекрасному гуморі ми і зустрілися з нашими хлопцями, які вже на нас чекали, щоб разом вирушити у незабутню, а я в цьому не мала жодних сумнівів, екскурсію містом. Ми парочками, взявшись за руки, дійшли до місця призначення, а саме на місце, де ми б мали сісти в туристичний автобус і не домовляючись пішли в самий кінець транспорту, де поруч стояли пусті чотири крісла, які прямо як на нас і чекали. Розмістились ми так, що я і Ната були біля вікон, а хлопці в середині. Це дало Горському і Лисецькій прекрасну можливість, ще навіть не втигнувши встістися як належить, почати цілуватися так, ніби вони тут одні. Ми ж з Дімою поводили себе більш пристойніше і просто обійнявшись, тихенько говорили про своє, благополучно не звертаючи і крихти уваги на екскурсовода, чи на красу Единбурга.