Шанс для двох

Глава 13. Відкрити душу

Глава 13. Відкрити душу 

 

Ангеліна 

До пізнього вечора я спала. Сьогоднішня прогулянка містом, а потім і бурхлива пристрасть з Ярославом виснажили мене, тому я заснула солодким сном. Прокинулася лиш від звуку телефона. Хтось наполегливо мені дзвонив. Дивно, хто б це міг бути так пізно?

З батьками, а точніше, з прийомними батьками я підтримую контакти, але пізно вночі вони б не дзвонили. Сонно потягуюсь на ліжку з надією, що телефонувати припинять, але дзвонять уже вдруге.

Піднімаюся на ліжку й розумію, що Ярослава в кімнаті немає. З'ясовувати, де він, буду потім, бо зараз треба прийняти виклик від невідомого номера.

– Алло, – відповідаю і чую свій сонний голос.

Скільки я проспала? Годину? Дві-три? Треба запитати про це в Ярослава.

– Привіт, дружино. Не очікувала? – чую голос Олексія і його тон мені не подобається. 

Я добре знаю цей тон. Він означає те, що чоловік уже прийняв чарку і навіть не одну.

– Ні, звісно ж, не очікувала. А чому так пізно? І що це за номер? – дивлюсь на смартфон і розумію, що мені не здалося. Номер дійсно не знайомий.

– Так ти ж з мого номеру не відповідаєш на дзвінки, – відповідає з докором. – Доводиться просити друзів, аби змогли до тебе додзвонитися. Ви ж у нас тепер велика пані, закордон можете їздити.

– Олексію, я не розумію, до чого ці претензії?

– Ти не розумієш!? – кричить він у трубку, що доводиться відводити телефон від вуха. – Це я не розумію, чому до тебе вже третій день додзвонитися не можу!

– Олексію, послухай. Я в іншій країні. Тут не працюють наші звичайні оператори зв'язку. Тому, мабуть, і дзвінки не доходять. 

– А ти сама чому не дзвониш мені? Невже не скучила? – знову докоряє.

Я намагаюся проігнорувати його чіпляння, але не виходить. Як завжди, коли він вип'є хоч чарку, починаються сварки. Постійні чвари з чоловіком виводять мене із себе настільки, що іноді втрачаю рівновагу і починаю теж кричати разом з ним. Але мої крики більше схожі на істерику, відчай і прохання чоловіка щось змінити у житті. Якби він хоч трохи прислухався до мене, я б і далі з ним жила і, можливо, навіть кохала б. Якби Олексій хоч трохи намагався змінитися заради мене, я б зрозуміла, що йому важлива родина і я в тому числі. Але, на жаль, люди не змінюються і одна лиш моя забаганка нічого не варта.

– Я ще не ввімкнула роумінг, щоб тобі дзвонити, – відповідаю, але розумію, що чоловіку не будуть до вподоби мої слова.

– А коли ж ти думала його ввімкнути? Га!? Коли твоя незапланована відпустка закінчиться? Тоді б ти мені подзвонила? Через місяць приблизно, так?

– Олексію, я всього на тиждень сюди приїхала і…

– І навіть не планувала зі мною спілкуватися, так? Хотіла просто від мене відпочити. Правда ж?

– А може й правда, – смію огризатися. – Ти ніколи не думав, чому наші стосунки зіпсувалися і ми одне від одного віддалилися? 

– Ти про що?

– Та про те, що ти через своїх дружків-пиятиків абсолютно забув про дружину. В тебе немає більше ніяких пріоритетів у житті, окрім алкоголю. Невже ти не розумієш, що ти сам зіпсував шлюб?

– Отже, винуватцем робиш мене? – гірко зітхнув чоловік. – А ти знаєш взагалі, чому я почав пити?

– Навіть не здогадуюся, бо цьому немає виправдання.

– Є. Це ти мене довела до такого стану.

– Я!? – дивуюся. – Невже?

– Ти! – вигукує в трубку. – Хіба ти думала, що я не помічаю твого ставлення до мене?

– Яке ще ставлення? Ти про що? – зовсім не розумію його.

Хтось сказав, що в тверезого на розумі, те й у п'яного на язиці, і був абсолютно правий. Я ніяк не збагну, про що говорить Олексій, бо його мова взагалі купи не тримається.

– Ти охолола до мене, Ангеліно. Хіба ти сама цього не бачиш?

Я важко зітхнула. І дійсно, в його словах є доля правди. Та Олексій не розуміє одного – суті, чому й через що так сталося.

– Знаєш, зараз не час і не місце для таких розмов. Приїду додому тоді й поговоримо. 

– Ну, звісно. Знов кидаєш трубку, не сказавши основного? 

– Ні. Просто не хочу сваритися з тобою п'яним по телефону, – важко зітхнула та з силою волі відхилила виклик.

Скільки б ми не сварилися, кожна сварка виводить мене з рівноваги і відбирає багато сил, нервів і частинку моєї душі. З кожним разом мені все важче вдається відновлюватися і показувати людям, що зі мною все в порядку. Іноді взагалі мене відвідують думки, що якби мене не було на світі, всім би було краще. Рідні батьки й ті відмовилися від мене в пологовому будинку. То що вже казати про чоловіка, для якого алкоголь – сенс життя?

– Важка розмова? – несподівано зайшов до кімнати Ярослав, чим налякав мене. 

Я не знала, що він поруч і може чути всю розмову, сварку  й дорікання.

– Вибач, я не знала, що ти в номері, – обертаюся до Ярослава, але фактично його не бачу. Сльози застилають мої очі, що доводиться з великими зусиллями не розплакатися. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше