Шанс для двох

Глава 16. Найкращий тиждень чи найгірше прощання?

Глава 16. Найкращий тиждень чи найгірше прощання?

 

Ярослав 

Сидіти на березі моря з жінкою мрії, куди приємніше, ніж будь-що інше. Я бачу глибину красивих очей і це просто зводить мене з розуму. Ніколи не думав, що ось так просто і безповоротно можна закохатися. Забутися, поринаючи в ніжний запах Ангеліни, і ні про що не думати. Та й то в моїх думках лише вона одна.

Тут, в Іспанії і на березі моря, немає нікого, хто міг би завадити нашому маленькому щастю. Лише тиждень ми мали, але час так невпинно летить, наче зі швидкістю світла. Дні добігають свого кінця, але ми не припиняємо насолоджуватися. Ми вдвох розділяємо нашу радість, щастя і навіть один шматок хліба навпіл. Я знайшов у ній те, що завжди шукав. І більше нікому не віддам. Вона – моя.

– А не хочеш скупатися? – раптово запитую, коли Ангеліна тихенько сопить на моєму плечі. 

– Зараз? – піднялася вона й вражено подивилася на мене.

А я з усмішкою спостерігаю за її подивом, ледь не страхом, та упиваюсь небесною жіночою красою Ангеліни. Нічне світло від тутешніх ліхтарів чудово осяює дівчину навпроти мене і її чудові блакитні очі зараз здаються темно-синіми як і море.

– Так. Саме зараз, – продовжую посміхатися і беру дівчину за руку, допомагаючи їй піднятися зі стільця.

Не забув покласти на стіл купюру за морозиво, бо сюди ми вже не повернемося. Не хотілося б проблем в іншій країні з приводу того, що забув заплатити за замовлення в ресторані. А з Ангеліною таки можна забути про що завгодно.

– Але ж ніч, – з подивом заперечує вона, коли я тягну її на пляж. – І холодно…

– Облиш, – хмикаю та всміхаюся до дівчини. – Море вночі зазвичай тепліше, ніж навіть вдень. Тим паче зараз стоїть тиха й спокійна погода. Тож я впевнений на всі двісті відсотків, що ми не пошкодуємо про нічне купання в морі, – йду задом, а обома руками тягну свого ангела до моря.

– Але, Ярославе… – просить вона. – Я ж замерзну…

– Я не дам тобі замерзнути. Зігрію обов'язково, – притуляю її до своїх грудей, показуючи, як буду гріти. 

Проводжу долонями по спині зверху-вниз, опускаючись все нижче. Гладжу сідниці та шкодую лише про те, що приємна тканина сарафану заважає насолодитися ніжністю шкіри Ангеліни. 

Дівчина звикає потроху до моєї ласки. І навіть не сіпається, як раніше, а теж насолоджується, прикривши очі. Навіть в нічному світлі я розумію і відчуваю як Ангеліні добре зі мною. Невже це подарунок долі? Невже я знайшов те, що шукав – свою споріднену душу? Ми відчуваємо одне одного навіть на відстані, а коли поруч – розуміємо одне одного без слів. Це ж так просто – мати ментальний зв'язок з людиною, яку кохаєш.

– Але я купальник не одягала, – через певний час робить наступну спробу заперечення. 

– Зараз він тобі не потрібен, – хмикаю, знімаючи з себе футболку і штани.

– І я в сарафані… – останній аргумент, але я і його відкидаю.

– До біса його!

Швидко стягую сарафан з жіночого тіла через голову Ангеліни. Вона навіть отямитися не встигла, як уже стоїть переді мною в одній спідній білизні. Добре, що на пляжі нікого немає, а світло ліхтарів сюди не доходить. Коли дивлюсь на жінку, думаю про себе, що Ангеліна має смак як обирати білизну. Чорний мереживний бюстгальтер на тонких бретельках і такі ж чорні, мереживні та спокусливі трусики. Одразу моє чоловіче бажання підіймається з новою силою, спостерігаючи за жіночою красою. Але не зараз.

– Ну от і все, – коментую свої дії та відкидаю сарафан на пісок точно туди ж на купку, куди полетіли і мої штани з сорочкою. 

– Я бачу, – намагається прикритися переді мною, але це з боку виглядає так скромно і ще більш спокусливіше. Ще трохи і не витримаю. Як можна бути такою неперевершеною спокусницею і в той же час скромною персоною?

– Ходімо, – підіймаю дівчину на руки і несу до води.

– Ох… – скрикує вона, але міцно вчепилася руками за мої плечі.

Я несу Ангеліну на руках і заходжу разом з нею в воду по пояс. Ангеліна спочатку скрикує від водної прохолодної поверхні, а потім звикає і розслабляється. З моїх рук вона злазити аж ніяк не хоче, лише повертається до мене обличчям і обхоплює обома ногами мою талію. Руками міцно тримається в мене на шиї. Я бачу в світлі місяця її дивовижну посмішку. Ангеліна всміхається, хоч і навколо неї прохолодна вода. Але їй вистачає мого тепла, тож вона не чинить опору, а навпаки розслабляється з кожною миттю ще більше. А потім припадає до моїх губ так палко, шалено і пристрасно, що мені довелося дати собі час на роздуми, чи насправді це вона так цілує, а не я. Підхоплюю її за сідниці і стискаю в долонях ніжну й прохолодну шкіру. Ще трохи і точно не витримаю.

– Не стримуйся… – шепоче Ангеліна мені в губи і я повністю втрачаю контроль над собою.

Ніколи не думав, що можна знайти собі таку пару, з якою буде так просто і комфортно. З нею настільки приємно бути поруч, наче наодинці з собою. Не боїшся нічого зайвого сказати чи зробити. Все так, як і має бути в стосунках. 

Після палкої пристрасті в морі ми, безсилі та розгарячілі, повернулися до готелю. Ангеліна знайшла свій сарафан і з силою натягнула його на вологе тіло. Я ж просто накинув на себе штани, а футболку просто зав'язав на плечах. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше