7.2

Чоловік опинився в Трісковнику – селі на південний захід від Трясогузок, куди ми мали переміститися наступного тижня. Його одяг перетворився на лахміття, тіло покривали глибокі подряпини, волосся збилося в брудний ковтун і смерділо гаром.

Він гадки не мав, що, де і коли з ним сталося. Пам'ятав, що віз багаж і четвірку практикантів. За його словами, майже біля села молода дурепа влаштувала виставу, бажаючи зупинитись і зловити якогось метелика. Довелося послухатись, хоча до «бази» залишалося недовго. Приїжджі розбіглися хто куди, візник задрімав…

І отямився посеред Трісковника.

Про його долю Мела дізналася випадково. Цій події не надали значення. Ніхто не вірив у розповідь візника. Староста Трясогузок відверто заявив, що Лопар із Кротів – п'яничка і бабій, з ним могло статися все що завгодно. Тим паче, на краю села жила стара, що варила найкращий самогон в окрузі. Зрозуміло, куди Лопар пішов. Мабуть, наклюкався так, що забув власне ім'я.

– Стара й опіумом торгує? – засумнівалася в цій теорії я. – Як на мене, хміль вивітрюється швидко. Чи у неї товар, так би мовити, ексклюзивний? З добавками хімії та ароматами магії?

– Ти про черевокрила? – Як завжди, Мела була свято впевнена, що я знаю, про що говорю. – Навряд чи. Королівський черевокрил – дуже рідкісний вид. У давнину шамани використовували його як дурманний і галюциногенний засіб, але зараз живий екземпляр у десятки разів цінніший, аніж настоянка із засушеною комахою. Та й важко уявити бабцю, що бігає луками із сачком. Ні, візник – це інше… Може, він навіть пов'язаний із вчорашнім…

– Із вчорашнім чим?!

– Із вбивством.

Як з'ясувалося, до чаклунки приходили тому, що один із місцевих жителів знайшов на своїй ниві людські останки. Оскільки в тутешніх місцях маги – явище нехай і неприємне, проте звичне, люди знали: магія здатна багато на що. Наприклад, вказати на родичів покійного.

А ще Мелі пропонувалося зізнатись у тому, що якийсь експеримент закінчився смертю.

Її привели на зелене поле жита, розташоване на пристойній відстані від села. Показали вигорілу місцину з кількома кістками та черепом. Запитали, що могло призвести до такого результату.

«Магія», – напевно очікували почути доморощені слідчі та обвинувачі.

– Дракон, – відповіла чаклунка.

Потім намалювала заклинання пошуку родинних зв'язків і кілька годин поспіль доводила, що не обманює: присутні дивляться на когось із сім'ї старости.

Южин сходив додому і побачив, що дружина та дочки живі-здорові. Провідав братів, одруженого сина, навіть не полінувався згадати про двоюрідних і троюрідних тіток.

Накинувся на Мелу зі звинуваченнями: мовляв, сама винна, а тепер верзе нісенітниці, щоб усіх заплутати.

Потім замовк, наче щось згадавши. Помчав кудись майже бігцем, а коли повернувся, то змінився з лиця.

– Страшна сила! В пору моєї юності йшла чутка, що сусідський Ораш доводиться мені братом. Ось і довідалися точно…

Ораша, що належав до роду Коней, дружина не бачила з самого ранку. Він пішов на пів години, щоб накосити кроликам свіжої трави, і не повернувся навіть до обіду. Жінка не надто хвилювалась – як і у випадку візника, пояснила затримку бабцею із самогоном.

Надвечір прибули нишпорки. Опитали зацікавлених осіб, дістали чаклунку недвозначними натяками, зібрали кістки та відправили «до міста на перевірку». Версію про злодіяння підопічних Академії визнали не надто достовірною, але пообіцяли «повернутись і розібратися».

– Хай розбираються, – позіхнула я. – Стій! Хочеш сказати, Барр десь поруч?

– Ні.

Довелося кілька разів прокрутити в голові почуте, проте ясності не побільшало.

– Ти сказала, винен дракон.

– Так.

– Тобто він шукає мене?

– Ні.

Я пишаюся своїм терпінням. Роки поневірянь добре його натренували. Вивести мене з рівноваги не так просто, як може здатися, хоча часом я нестримна на язик і в думках перетворюю неприємного співрозмовника на котлету. Буває. Треба ж мені якась віддушина?

Але Мела належала до тієї рідкісної породи людей, які діяли на мене як червона ганчірка на бика. Вона ніби говорила просто і доступно, проте я, щоб їй грець, не розуміла суті її промов!

– Отямся, Тає! Полум’я дракона не залишило б кісток!

Точно. Крихітне нагадування про те, що я сама чудово знала, – і все стало на свої місця.

– Магія? – питання прозвучало безнадійніше, ніж хотілося б.

– Або хтось улаштував дуже велике багаття без дров, – схилила голову Мела. – Завтра почнеться буря… Я перша потраплю під підозру за те, що направила на хибний слід.

– Думаєш, «убивці»?.. – Закінчувати речення не мало сенсу.

– Не факт. Ми прибули зовсім недавно. Нікому з них місцеві насолити не встигли.

– Але ти не певна.

– Звичайно, не певна! – чаклунка зірвалася на крик. – Збирай речі!