Розділ 9.1. Факти чи домисли?

З пригоди з собакою я усвідомила дві речі.

Перша: Лілея з багатіїв. Близько вісімдесяти відсотків населення Ренії не можуть дозволити собі послуги мага, тоді як вона запевняла, що в її сім’ї собак лікують срібним пилом. Чи йшлося про людей? У будь-якому разі дівчина звикла жити на широку ногу.

Друга: Лілея поводилася неадекватно. Я розуміла, що в стресових ситуаціях люди схильні до дурості, але якщо вже її сім'я тримала псів, вона не могла так вчинити хоча б через виховання, звички та рефлекси.

Кохання спонукає до безумства? Не смішіть! До сьогодні Лілея не помічала присутності чи відсутності Брена. Що змінилося?

Не хотілось турбуватися надміру, але на думку чомусь лізли спогади про візника, який два дні провів казна-де. З його розумом теж коїлося щось дивне. Чи я просто себе накручувала?

О, ледь не забула: задум провалився.

Пастка не спрацювала. У крамниці побували майже всі практиканти, причому одночасно. Цукор купували, розумієте? Той самий, із Доротини. Тихо лаялися на Мелу, яка викинула чарівний пил, і дзвеніли монетами. Моїми, між іншим. У сенсі – виділеними на побут Академією.

– Приніс пів мішка. Більше не було, місцеві розібрали. О, вже намалювали заклинання? Знезараження, зупинка крові, загоєння… Що четверте? Схоже на… на… Снодійне? Заспокійливе?

Цукор притяг Медор, він же щедро посипав ним крейдяні лінії і руку Лілеї, що лежала на них. Впізнав різні заклинання в мішанині рисок. Хех, моя підозрілість працювала на повну силу. Розумний? Можливо. Тоді чому серед «убивць»?

Відповіді я не знала, і тому спілкуватися так легко, як раніше, не виходило.

– Мело! Все готово!

Мій крик змусив Лілею застогнати та опустити голову. Вона перебувала в якомусь незрозумілому стані на кшталт апатії, але часом ніби згадувала про реальність і починала голосити як стара бабуся. Не сказала б, що її рана була особливо жахливою (звичайний слід зубів, бачили й гірші), але потерпіла сприйняла укус як особисту трагедію і страждала з надривом і пристрастю.

Чаклунка вийшла зі своєї кімнати.

– Лілеє, чому ви самі не активуєте срібний пил? – запитала сухо.

– Я його не відчуваю-у-у! – проридала дівчина, сліпо ворушачи пальцями. – Його тут нема! Це просто цу-укор!

Мела усміхнулася, підбадьорливо поплескала її по плечу.

– У вас вийде, – промовила настільки впевнено, що навіть я майже повірила. – Ну ж бо, спробуйте зараз.

– Не можна чаклувати на собі-і-і!

– Можна, але це боляче, а ви зараз все одно відчуваєте біль. Гірше не буде, повірте.

– Бу-у-уде!

– Робіть!

Лілея здригнулася, під її пальцями спалахнула крихітна іскорка.

– Ой! Як же так? Це неможливо! Хіба під час перероблення тростини благословенне срібло не залишається у відходах?! Я читала роботи професора Ілоша з Лисиць, і він наочно доводив, що сировина… О!

Заклинання світилося, заперечуючи книжкові теорії.

Я подивилася на дівчину під іншим кутом, і не скажу, що моя думка про неї змінилася на краще. Ерудована, так? Вчених цитує? І проводить літо у компанії «вбивць»?! Непорядок. Точніше, вкрай підозріло.

Ех, такими темпами я скоро повірю, що Заєць – невизнаний геній, а Ласка – нишпорка під прикриттям. Настав час повертатися в реальний світ.

Мела не чекала, поки закляття згасне, – пішла до себе, голосно грюкнула дверима. Я рушила за нею, бажаючи прояснити нещодавнє «диво».

Так, чаклунка запевняла, що срібний пил накопичується в рослинах, але якби добувати магію було так просто, за неї не розплачувалися б золотом. Життя навчило мене багато чому, особливо – рахувати гроші. Іноді це допомагало зважати на здоровий глузд і не ловитися на фокуси.

– Вражає. – Я простежила, щоб засув закрився як годиться. – Поясни.

– Наука.

– Вистава. Вони, мабуть, повірили, та я – ні. Точніше, якби це зробила ти…

– Підозр виникло б більше, – закінчила замість мене Мела. – Тає, хтось із них небезпечний. Нехай практикується з цукром, а не шукає, де б добути справжню магію.

– Але як?..

Жменя крейди розкотилася по столу, і чаклунка поспішно притримала її, не дозволяючи впасти на підлогу. Змела в полотняний мішечок, обтрусила долоні.

– Технічні подробиці тобі навряд чи потрібні, Тає.

– Тобто…

– Ти справді хочеш вникнути у деталі?

– Не довіряєш?!

Вона скорчила кумедну пику і штовхнула до мене стілець.

– Сідай, – кивнула спокійно.

– Навіщо?

– Розкажу про магію. Це займе години три-чотири, ноги заболять.

А це вже скидалося на образу!

– Натякаєш, що я тупа?!

Мела зміряла мене здивованим поглядом.