21.3

***

Виспатися не вдалось, і це було погано. Зате у приголомшеного видовищем двох драконів чаклуна розв'язався язик, і це… Ні, не вирішило одним махом всі проблеми. Але й не додало нових, тому, гадаю, належало до добрих подій.

Ньельм розповів усе. І про несправедливість долі, що позбавила його тепленького місця в Драконівському комітеті. І про родичів, що зазналися, не допомогли у скрутну хвилину. І про колишніх підлеглих, які дивилися зверхньо…

Довго перелічувати. А якщо коротко і моїми словами, то…

Минулого року життя показало Ньельму дулю. Кілька тижнів він тримався, бо принципи не заважали йому сидіти на шиї у знайомих і закидати держустанови вимогами про допомогу, та потім чаклун помітив, що щось не так.

Більше нікого не турбували його проблеми. Прихід Ньельма сприймали як неприємність. Недавні друзі уникали зустрічей, жінки не палали пристрастю, а відкрито його жаліли.

Це було нестерпно. Він страждав… Гадаю, хвилин п'ять, адже займатися самобичуванням аристократик не вмів.

Вдосталь насолодившись власними зітханнями, чаклун почав коригувати плани на майбутнє. Він розумів, що повернутися до колишнього способу життя звичними методами (родинні зв'язки, корисні знайомства, підкуп, послуги делікатного характеру тощо) не вдасться.

Треба було щось масштабне. Подвиг, наприклад. Причому подвиг серйозний – порятунок кошеняти принцеси Лійни не допоміг. Ньельму навіть не подякували! Навпаки, знайшовся розумник, який нібито бачив, що блохасту тварюку закинув у ставок саме чаклун!

Брехня, звичайно. Ньельм би так не підставився. На кота він особливо і не розраховував – просто не пройшов повз, але той випадок остаточно довів: репутації кінець. По-справжньому. Вибачення не допоможуть, компліменти не повернуть довіру. Або Ньельм знову здобуде статус героя, або суспільство забуде про нього навіки.

– Хочу поїхати звідси. Оплатиш портал, дідусю?

Старий професор Ньельм, що через викрутаси онука в Тавенні ледь не втратив крісло голови Драконівського комітету, був радий спровадити його хоч на край світу. Проте Ньельм-молодший прямував лише до Суші.

Розрахунок простий: рятувати країну небезпечно, створювати винаходи світового значення довго, нудно і не факт, що вийде, чудовиськ для подвигів давно вже немає, економічних чудес чаклун творити не вмів. Залишалося одне: знайти покровителя. Ні, не дурника зі знатного роду, готового поділитися золотом, – когось із реальною владою.

Або силою.

Наприклад, дракона.

– Що ти можеш мені запропонувати? – недовірливо поцікавився Барр, якого Ньельм з неймовірними зусиллями спіймав у Драконячому Лігві.

Що? Яке дурне питання! Та все, що завгодно!

Чаклун настільки зрадів перспективам, що пообіцяв виконувати будь-які розпорядження. У межах чинного законодавства Ренії, звісно, проте якщо шановний дракон побажає чогось більшого…

– Сойл міг брати вигляд людини. Я також хочу навчитися.

Ньельм, не роздумуючи, погодився. Що тут складного? Білий Дракон запросто перетворювався на людину, то чому у Чорного мають виникнути проблеми? Це у потойбічних сутностей закладено в крові!

Незабаром чаклун зрозумів, що дуже помилився. Витягнутий із Рена знавець драконів, який не одне десятиліття присвятив вивченню Сойла, рекомендував власні опуси і давав слушні поради, проте жодна з них не спрацьовувала щодо Барра.

– Вам знайома теорія поважного Лютора зі Шмелів про сутність драконів? – одного разу запитав Ньельма вчений, якого полон зробив украй згідливим та працелюбним. – Він припускав, що Чорний і Білий Дракони належать до різних видів. Не пам'ятаєте? Цей дослідник також є автором гіпотези про те, що демони – поневолені дракони. Ніколи не чули? Ну просто марення, на мою скромну думку.

Чаклун запідозрив, що потрапив у серйозні неприємності. Він мав досвід спілкування з Сойлом, тож чудово усвідомлював: дракон – прекрасний союзник рівно доти, доки його все влаштовує. Засмучувати вогнедишну потойбічну сутність не рекомендується за жодних обставин – тих, хто спричиняє її гнів, збирають за допомогою віника та совка.

– Як просуваються твої дослідження? – одного разу запитав Барр.

Ньельм запевнив, що прогрес є. Він справді багато часу проводив над книжками. Тепер це було питання не повернення втраченої репутації, а виживання.

Висновки напрошувалися невтішні. Чорний Дракон відрізнявся від Білого не лише зовнішнім виглядом. Їх пов'язувало тільки те, що вони обидва плювались полум'ям, не потребували їжі й людська магія в нашому світі на них не діяла.

Не факт, що Барр узагалі здатен набувати вигляду людини. А якщо так…

Обіцянку виконати неможливо.

Дракон розлютиться.

Занапащені і кар'єра, і життя.

Втекти з узбережжя, напхавши кишені благословенним сріблом та золотом із драконової скарбниці? На прикладі Сойла Ньельм знав: дракони бувають дуже злопам'ятні та витончені в помсті.

Чаклун не бажав до кінця своїх днів таїтися в крижаних пустках півночі або на безкраїх просторах спекотних південних пустель. Тим паче, у нього була одна ідейка, і здійснити її здавалося не надто важким завданням.