Щасливий білет

Глава 40

Мадлен

Я завершила розмову із Бобом і глянувши на годину я зрозуміла, що пора. Час зустрітися із тим - кого я не бачила ніколи, тим – хто відібрав у мене дуже багато нервів та спокою, тим – кого встигла зненавидіти.

Піднімаючись на другий поверх, а саме його я вибрала для розмови із Громовим, я не думала про нього, я не переживала за це. Мої всі думки були зайняті Бобом та його незрозумілою поведінкою.

Останніх два дні він поводив себе дуже дивно та і прощався також. Таке враження складається, що він прощається зі мною. Але хлопець завірив мене, що кохає!

У його очах горіла та сама любов про яку він говорив мені, його ніжні губи, його обережні дії, та все його видавало з потрохами.. Те, що я хлопцю дорога у мене не залишилося сумнівів. І як тільки я вирішила впустити його у своє життя – він кудись зникає і не говорить куди. Не тільки я можу бути загадкою для оточуючих мене людей.

-Проходьте на верх Максим Ігорович. Мадлена Андріївна вас очікує.

Я почула звернення до Громова офіціантки, яку лишень найняла на роботу. У неї був дуже мелодійний голос, який мені сподобався. Напевне по цій причині я її прийняла.

Я почула важкі та повільні кроки по сходах. Мені було все чудово чути, бо на другому поверсі не було нікого, а на першому ледь чутно грала повільна музика. Цей поверх я спеціально закрила. Не хотіла, щоб нам помішали.

Я направилася до столика за яким ми мали вечеряти та мило говорити. На своїй спині я відчула погляд. У тому, що він належить Громову у мене не було сумнівів.

Я різко розвернулася. Я хотіла нарешті побачити лице цього чоловіка. І як тільки наші погляди зустрілися моє серце перестало битися. Таке враження, що у очах двоїться та через туман не розібрати та не побачити всієї картинки, а дальше просто темнота та спокій.

Я вдихнула на повні груди тільки тоді, коли мені під ніс підсунули нашатир. Я ненавиділа його запах. Бо із ним у мене негативні відчуття та спогади.

Саме цей смердючий запах пробирається під шкіру та у кожну клітинку мого тіла. Саме після нього мої очі побачили розпливчасте обличчя Громова, а тільки після хвилини фокусування мого зору та роздумів я зрозуміла хто він такий.

-Боб!? – невпевнено, чи то викрикнула, чи то ствердно сказала я. – Чи Громов?

- Я і той і інший. Ліно, як ти себе почуваєш? – його голос був занепокоєним, а на мене напала істерика.

- Як? Ти ще питаєш, як я себе почуваю?! А ти сам, як думаєш Боб?! А ні, - істерично розсміялася я – А ти як думаєш Громов?

- Ліно, заспокійся і давай нормально поговоримо.

- Нормально? Та як у цій ситуації можна бути нормальною та зберігати адекватність? Як? Як, об’ясни мені?! – хлопець мовчки встав та направився у низ, на перший поверх, а я так і залишилася лежати на підвіконнику, який був встелений м’якою оббивкою із малюнками польових квітів. Громов появився переді мною дуже швидко. У його руках був стакан із невідомим мені вмістом.

 - Випий! – приказним та одночасно неспокійним тоном сказав він.

- Це що? – я сіла на підвіконник – Яд?

- Ліно, - важко видихнув хлопець – який ще як? Я що, по-твоєму ненормальний? Це не розбавлений віскі. Він тобі зараз потрібен у лікувальних цілях звісно ж.

- А як я маю все сприймати. Спершу ти бомж, потім ти Громов, який встиг мені посолодити життя. Та я ж тобі довірилася! Повірила! А ти!?

- Я все поясню та розкладу тобі по-полочках. Тільки випий та заспокійся. – переді мною знову опинився стакан із коричневим вмістом і цього разу я прийняла пропозицію та випила весь вміст. – От і молодчинка. А тепер давай сядемо за стіл та поговоримо, як нормальні люди.

- Це спокійно та без істерик? – уточнила я. У цей момент я була тільки на них і здатна.

- Бажано так, як ти говориш.

- Я спробую, але не обіцяю. – хлопець протягнув мені свою долоню, але я чисто із принципу не подала йому свою, а гордо піднялася на ноги та продефілювала до нашого столика. Я включила у собі ділову Мадлену. – З чого почнемо? – спиталася я, як тільки ми сіли за стіл та наші погляди зіштовхнулися.

- З того, що я той же самий Боб і не потрібно себе так по-діловому поводити.

- Зараз переді мною Громов Максим Ігорович, а не бомж із ім’ям Боб!

- Я тебе зрозумів. – почула я важкий видих, а тоді і Максим перевернув стакан із віскі. Як виявилося, він приніс за собою із бару цілу бутилку цього добра.

- Може б ти не налягав на стакан?

- А я і не налягаю. Мені, так само, як і тобі потрібно прийти до тями….

- До тями?- перебила я хлопця та перепиталася – Ти це серйозно?

- Так, Ліно…

- Не називай мене так! Для тебе я більше не Ліна. – знову не дала хлопцю висловитися. У мені бушував шторм із емоцій. І я не могла ніяк його вгамувати.

- А як тебе називати!? – здається не тільки у мені зараз бушує торнадо по десятибальній шкалі – Антоніною, чи Мадленою, чи може, Мадлен Андрієвна?

- Останній варіант підходить найкраще!

- Як забажаєте Мадлен Андрієвна!

Хлопець поновив вміст наших стаканів та не дивлячись на мене випив із свого, а я не стала «пасти задніх» та повторила за Бобом. Мені так само, як і йому потрібно було перевести дух та вгамувати хоча б на трішки емоційний шторм.

 -Мадлен Андрієвно. – наголосив хлопець.

- Слухаю вас, Максим Ігорович. – перебила я Громова та сказала у тон йому.

- Я вас прошу вислухати мене.

- У тебе п’ять хвилин. – я відкинулася на спинку крісла та склала руки у грудях. – Час пішов.

- Всі слова, які я говорив будучи Бобом правдиві. Не спорю – спершу я хотів підібратися до тебе та обманом викупити твій будинок. За тобою слідкували мої люди і коли донесли мені інформацію про твій нічний спосіб життя я був дуже здивований. Я придумав план. Я став безхатченком, але цей план виявися не досконалим, ненадійним.

- Чому?

- Бо я сам не замітив, як закохався у тебе. Я віддав розпорядження про зміну плану будівництва. Мені не потрібний ні твій ресторанчик, ні та земля, якою ти володієш, мені окрім тебе нічого не потрібно.



Міка Стів

Відредаговано: 24.09.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись