Щастя онлайн

Щастя онлайн

 

 

 

  Костя марно вглядався в монітор ноутбука – нових повідомлень не було. Вже місяць як Аліса не відповідала. Він ходив по кімнаті, варив собі каву, намагався дивитися улюблений серіал - та все одно рука тяглася перевірити месенжер. Докори сумління постійно нагадували, що дивитися фільм без неї не можна. Та й він не уявляв собі перегляду без її коментарів в он-лайні та надісланих малюнків з келихами, якими вони віртуально цокалися. Костя ніколи не бачив Алісу наживо, але в нього було таке відчуття, що знає її як самого себе. Вони познайомилися у чаті до он-лайн тренінгу про щастя, який він переглядав щороку. Почали переписуватися у приватних повідомленнях і через добу він зрозумів – вона і є його щастя. Аліса перестала писати раптово. Костя кожен день перечитував їх останні діалоги, вичитував кожне слово, відправлене їй, та не міг зрозуміти, що ж сталося. В мережі вона також не з’являлась – можливо щось із нею трапилося, вона потребує його допомоги, а він про це і не знає…

  Найважчими для нього буди вихідні. На роботі час якось минав швидко за поточними справами, а ось вдома він не знав куди себе подіти. Зустрічі з друзями не допомагали. Варто було випити пару склянок віскі, як усі думки були тільки про Алісу. Вони нависали такою темною хмарою у його підсвідомості, що він просто міг сидіти потупившись у одне місце, як якийсь хворий у психлікарні. З часом його вже перестали і запрошувати, ніхто не розумів цієї вигаданої туги за віртуальною дівчиною. Можливо це взагалі чоловік, або якийсь підліток, що захотів погратися? Але він відчував - Аліса справжня.

  Поглянувши на годинник, Костя зрозумів, що суботнього вечора він не дочекається. Він вирішив, що треба щось діяти, аби не з’їхати з глузду. Відкрив ноутбук на сторінці профілю Аліси, поглянув  на її обличчя і пошепки попросив пробачення. Він не хотів втручатися в її особисте життя, але якщо б він не дізнався, що з нею трапилося – міг би збожеволіти. Зламавши аккаунт, за декілька хвилин Костя вже переглядав Алісині приватні фото та повідомлення. Раніше у нього не було доступу до усіх її фотографій, тому що він не був у списку її друзів. Вона була одружена і дуже боялась свого чоловіка. Костя декілька разів пропонував їй розлучитися, він так прагнув зробити Алісу щасливою, але вона не вірила у щирість його намірів. Він навіть не бачив її, що вже говорити про поцілунки та ліжко… Зустрівшись з нею, він міг розчаруватися у своєму вигаданому образі, тому вона весь час відмовляла.

  Костя відкрив переписку Аліси з чоловіком, але там не було нічого, щоб могло допомогти – сухі повідомлення від неї :«забери у мами яблука», «привітай кума з Днем Народження», «треба після роботи заїхати до магазину». І від її чоловіка: «буду пізніше - на роботі вечірка», «завтра їду у відрядження – забув сказати», «будеш іти – візьми мені пива». Він впевнився у тому, що їх стосунки з нею були особливими і кохання у її сім’ї не було. Після цього, Костя вирішив перевірити повідомлення, що Аліса надсилала подругам. Він помітив, що усі вони були відправлені більше місяця тому, отже вона дійсно ні з ким після цього не спілкувалася.  Більше за все вона листувалася з Марією, на аватарці в якої було зображене пухнасте біле кошеня. Мабуть, у житті вона не вдалася вродою, подумав Костя, адже хто буде вивішувати замість свого фото домашніх тварин? Відкривши їх чат, він почав читати:

— …Машунь, я не знаю, що робити. Вчора я лягла спати, а він підійшов до мене вдарив з ноги. Потім я вирішила піти спати до вітальні, а він схопив мене за руку і потягнув підлогою назад. Я зараз подивилась у дзеркало – спина роздерта, тож до басейну не піду якийсь час.

— Слухай, не знаю, як ти з ним живеш, він же тебе вб’є колись. Не хочеш розійтися?

— Та ні, ти що. Мені так моторошно, що я навіть думати про це боюся. А як у тебе справи?

— Сиджу на манікюрі зараз, вільним пальцем тобі друкую)

— Ох, яка ти щаслива, я тобі заздрю) Добре, не відволікатиму. Цілую!

— Я тебе також, рідна. Олегу привіт! Бувай!

 

 

— Привіт! Як справи? Не хочеш на вихідних зустрітися?

— Привіт! Якщо він поїде на полювання  – то зустрінемося, минулого разу коли я у тебе на Дні Народження була, він мені так настрій зіпсував ще по дорозі до кафе, що я весь вечір наливала собі келих за келихом, аби заспокоїтися.

— А як там взагалі у вас справи з Олегом, не б’є тебе більше?

— Та ні, але в нього буває такий навіжений погляд, що я боюся. Роблю вигляд, що сплю, аби він мене не чіпав. Одного разу прийшов вночі з вечірки п’яний, я хотіла до туалету, але так і не пішла, терпіла і робила вигляд, що сплю.

— Ой, не знаю, що і сказати. Звісно, ми з Толіком засмутимося, якщо ви розлучитеся, але я не знаю, як ти живеш із ним.

— Ну як…почуваюся нещасливою, майже кожного вечора плачу у подушку, коли він не бачить, аби не було питань…

 

 

— Привіт! Що трапилося? Ти вчора телефонувала, я не чула, вибач. Намагалася тобі передзвонити – телефон відключений.

— Привіт! Він відкрив мій ноутбук, коли я спала, а там були повідомлення від хлопця, з яким я листуюся. Олег прочитав, накинувся на мене вночі і почав душити. Потім бив по обличчю, по ногам, рукам. Допитувався хто це і чи було щось у нас. Та у нас нічого не було, я його навіть не бачила жодного разу. Розумієш, цей хлопець – моя віддушина. Моя єдина радість у житті. Думала до тебе вирватися і приїхати, та він все одно не пустив би, забрав від мене телефон, тільки ввечері повернув сьогодні.



Марина Маркс

Відредаговано: 26.05.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись