2 глава

Ілля.

Я швидко підійшов до вбиралень. Біля жіночої вбиральні стояла Іванка притиснута якимось хлопцем. Він щось їй пошепки казав.

- Вибачте, у вас все добре? — запитав я, хоча щось дійсно було не добре і я це відчував. Хлопець подивився на мене.

- Все добре!

Він відпустив дівчину і вона побігла до столу. А цей хлопець зайшов у чоловічу вбиральню. Цікаво, що це тільки що було? Між ними щось є? Хоча по її зляканому погляду не скажеш, що між ними є якісь стосунки. Я чомусь думаю, що він до неї пристає. Чи не так це? Не знаю.

За дві години все закінчилось. Ми прибрали й адміністратор видав нам зарплатню, яку ми заробили. За цей вечір ми всі заробили по три тисячі гривень. Я переодягнувся і поїхав додому, бо пари вже закінчились. Вже п’ята вечора.

Я весь вечір думав про цю дівчину. Її риси обличчя закарбувались у мене у пам’яті. Я б хотів з нею познайомитись, але я не знаю чи зустрінемось ми ще. І взагалі, я не знаю в якому саме інтернаті вона живе. І ще одне, цікаво, що то за хлопець. Не розумію, чому він так себе веде з нею.

Я приїхав додому. У квартирі нікого не було. Мама і тато ще десь на корпоративі. Сьогодні о сьомій ранку як поїхали, так і досі немає. Я зайшов у свою кімнату і зразу впав на ліжко, бо втомився. Роботи сьогодні було вдосталь. Я закрив очі й у мене в очах промайнув виступ цієї дівчини. Дуже гарно виступила, але видно було її хвилювання. Я взагалі, не уявляю скільки часу треба тренуватись, щоб так гарно виступати. Вона молодець.

Іванка.

Ми сиділи у ресторані. І я помітила як один з офіціантів на мене цілий вечір дивився і посміхався. Сподобалась? Можливо й не виключено. І, до речі, він симпатичний. Мені треба йому сказати дякую, що вчасно підійшов до мене і Стаса. Коли цей Стас почав мені знову нагадувати, що я йому подобаюсь. Ну, як подобаюся... все, що його цікавить так це секс. Він має дівчину, а навіщо я йому, я не розумію. І, цікаво, те що вона мене ненавидить. Наче я його коханка. Я зовсім для нього такою не являюсь. Зовсім. А вона цього не розуміє.

Ми приїхали в інтернат й пішли з Адріаною у свою кімнату. Ми зайшли у кімнату і я впала на своє ліжко, втомилась, наче вагони розвантажувала. Але ж ні, у мене просто сьогодні був виступ на сцені. А після виступів мені завжди хочеться відпочивати.

- Я помітила — почала розмову Адріана — на тебе весь час дивився один офіціант.

- Я це теж помітила

- Мабуть, сподобалась — подруга почала сміятись

- Можливо

- До речі, він красивий

- Це точно

- А ти взагалі з кимось зустрічалась?

- ...Ні, ніколи ні з ким не зустрічалась

- О, подруго...

- Не продовжуй — я закрила очі й не зрозуміло чому у мене потекли сльози

- Ей ти чого? — Адріана підійшла до мене і сіла на моє ліжко. Я сіла на ліжко і вона мене міцно обійняла. В кімнату зайшла Анжеліка і подивилась на нас.

- Дівчата, чого злиплись? Солоденького переїли?

Щоб ви розуміли, у нас стосунки з Анжелікою не дуже хороші. Навіть, не розумію чому.

- А тобі то, що? — запитала Адріана і випустила мене зі своїх обіймів.

- На відмінну від тебе, Анжеліко. Ми десертів не їмо!

Вона подивилась на нас і хмикнула. Витягла з полички косметичку і почала фарбуватись. Вона завжди зухвало фарбується. Червоні губи, що їх видно за кілометр. Потім накладні вії. І стрілки дуже довгі. Вона фарбувалась десь пів години. Ми в цей час з Адріаною почали готуватись до завтрашніх уроків. У нас їх завтра п’ять. Анжеліка подивилась на нас.

- Я пішла гуляти, а ви тут залишайтесь — вона усміхнулась, взяла сумочку і вийшла з кімнати.

- Знову на уроці буде мекати — сказала Адріана

- Мг... а до уроку підійде і скаже щось по типу “ви повинні мені допомогти”

- Та, пішла вона до чорта — ми почали сміятись

Ілля.

Я, здається заснув. Прокинувся я через дзвінок мобільного телефону. Я витягнув його з кишені джинсів та подивився на нього.

- Так... Оксано, що ти хочеш?

- Дзвоню попередити, що завтра пар не буде

- Чому?

- Наш викладач захворів, а заміни не буде

- А, зрозуміло, у тебе все?

- Так, зустрінемось у середу.

Я поклав слухавку і сів на ліжко. І вже збирався сідати за комп’ютер, щоб пошукати у соціальних мережах цю дівчину. Як тут у мене знову задзвенів телефон. Я подивився на телефон, це дзвонить Алекс.

- Привіт, друже — сказав він як я тільки-но відповів на дзвінок

- Привіт

- Куди ти пропав після концерту? Тебе, наче вітром здуло

- Я поїхав на роботу у ресторан, бо там велике замовлення було

- Зрозуміло, а зараз ти де?

- Я вже дома

- О, то може ми у спортзал сходимо?

- Ні, я втомився

- Як хочеш, побачимось у середу — сказав Алекс і я поклав слухавку.

Я сів за комп’ютер і зайшов у Фейсбук. І почав шукати дівчину. Я знаю як її звати й тому це не було проблемою.

- Так... — я набрав у стрічці пошуку Іванна Міщенко. Мені зразу вибило варіантів десять, і я почав переглядати всі профілі — хм, немає — я ввів Іванка Міщенко, і мені вибило лише три профілі. Я їх почав переглядати — о, це вона — я посміхнувся, на її основній сторінці була вона в образі балерини. Я зайшов на її сторінку і почав її переглядати. У неї сторінку було видно всю. І тому було не важко подивитись її друзів і фотографії. У неї мало друзі лише двадцять. Серед них ця дівчина з якою вона сиділа, розмовляла та сміялась. І її звати Адріана. Рідко зустрінеш таке ім’я. І дівчина, наче нічого така, красива. Я зайшов у розділ фотографії. І побачив Іванку в образі балерини, таких фотографій було багато. Красива... і декілька фотографій з її подругою, і лише одна фотографія там, де вона одна. Я включив цю фотографію й почав її розглядати. Дивитись на її голубі та сумні очі. І це зовсім не дивно. І на чарівну посмішку. Я дивився на неї декілька хвилин, а потім побачив, що вона в онлайні. Але писати я їй не буду... поки що. Хочу познайомитись з нею особисто. Та вийде це, я не знаю. А, може у неї вже є хлопець там в інтернаті?