3 глава

Ілля.

Хлопець на мене здивовано подивився. Він виявився трохи вище за мене. І єхидно посміхався. Але мене це зовсім не злякало, бо маю вже досвід розмови з такими як він. Я зовсім не дивився на дівчину, вся моя увага була на цьому хлопцеві.

- Ненавиджу таких хлопців, які пристають ось так до дівчат!

Хлопець підійшов до мене, майже у притул.

- І, що ти мені зробиш?

Який нахабний хлопець, подумав я.

- Якщо чесно, хочу тебе вдарити. Та, не хочу об тебе руки бруднити!

- А я б тебе з задоволенням би вдарив — сказав він і замахнувся на мене. Я цього й очікував, тому схопив його руку та заклав її йому за спину.

- Ненавиджу таких як ти! Щоб до дівчини, навіть на метр не підходив!

- А, то, що?

Я йому нічого не сказав. Відпустив його.

- Іва, ми ще поговоримо з тобою!

Він пішов. А я підійшов до дівчини. Вона стояла, притискаючи до себе книгу з психології.

- З вами все у порядку?

- Так, — вона до мене повернулась і я впізнав її. Це Іванка — дякую, тобі — сказала вона і посміхнулась — як тебе хоч звати?

- Мене звати Ілля — я не зводив від неї погляд

- Ілля, ти так дивишся на мене, ніби знаєш мене — вона заклала своє волосся за вухо

- Знаю — я посміхнувся

- Звідки, ти мене знаєш?

- Я вчора бачив тебе двічі

- Коли? — вона подивилась на мене здивовано

- Перший раз, коли ти виступала на сцені... я вчусь у тому інституті

- А другий раз?

- Другий раз у ресторані, я офіціантом був

- Почекай, так це ти на мене цілий вечір дивився?

- Так — я посміхнувся і відвів від неї погляд

- То, що виходить... я тобі подобаюсь?

Я мовчав, напевно, декілька хвилин. А вона весь час дивилась на мене.

- Так — нарешті, сказав я, дівчина ще більше почала посміхатись

- Іванна! — почули ми голос якоїсь жінки

- Ну, все мені час йти, дякую, що заступився за мене — вона розвернулась і побігла до тієї жінки. А я дивився як вона від мене віддаляється. Коли вона зайшла у будівлю, я перестрибнув паркан і пішов додому, бо вже був час, щоб готуватись до пар.

Іванка.

Зовсім не очікувала на такий розклад подій. Звідки цей Ілля взявся, не знаю, але дякую йому. І ще, я дійсно йому подобаюсь. Але, Стас дуже розлютився, я навіть, не уявляю, що він може зробити зі мною. Я підбігла до Ольги Петрівни.

- Іванна, вже час обіду

- Так, звісно — ми пішли у приміщення — мені треба книгу занести у кімнату

- Добре, чекаю тебе й Адріану у їдальні — я пішла у кімнату. Наші спальні знаходяться на другому поверсі. І тому я швиденько піднялась, що аж ноги почали боліти. Я підбігла до кімнати та зайшла у неї. На своєму ліжку сиділа Адріана і щось дивилась по своєму комп’ютеру. У нас, тут не в усіх, але є комп’ютери. У мене є. Я його купила за гроші, ті, які мені дали за перемогу на конкурсі.

- Адріано, — я поклала на свій стіл книжку — пішли обідати — подруга на мене подивилась та закрила комп’ютер.

- Пішли

Ми вийшли з кімнати й пішли у їдальню. І по дорозі ми розмовляли.

- Де ти була?

- На вулиці, читала книгу, до речі, там таке цікаве відбулось

- Що?

- Розповім потім

- Ти як завжди у своєму репертуарі... сказала “а”, а “б” казати зразу не хочеш — Адріана почала сміятись. Ми зайшли у їдальню і підійшли до пункту роздачі їжі. Нам кухар зразу дав наші страви й ми пішли, сіли за вільний столик. І почали їсти. Адріана весь час дивилась на мене.

- Що таке?

- Чекаю розповіді — вона посміхнулась

- Доїмо, зайдемо у кімнату, тоді розповім

Ми швиденько поїли. І пішли у нашу кімнату. Адріані не терпиться почути мою розповідь. Ми зайшли у кімнату. У кімнаті наших сусідок не було. І це дуже добре. Ми сіли на ліжка.

- Я тебе уважно слухаю — Адріана сиділа так само як і я у позі лотоса.

- Наш однокласник, Стас до мене клеїться

- Серйозно? У нього, наче дівчина є

- В тому то і справа, а він лізе до мене. Якого дідька я не розумію.

- І, що далі?

- Його дівка мене ненавидить, думає, що я його коханка, але це зовсім не так

- Ну, так, і, що далі?

- Коли я читала сьогодні книгу, він знову до мене почав клеїтись. І тут, де не взявся повз проходив хлопець, він побачив це і заступився за мене. Ще б трохи й побив Стаса.

- Яким чином?

- Він переліз через паркан. Стас на нього замахнувся, а він заклав його руку йому за спину і сказав декілька “ласкавих” слів

- Я так розумію, що це не кінець розповіді

- Ти права, потім коли Стас пішов. Я познайомилась з тим хлопцем, і знаєш, що...

- Не тягни — подруга почала сміятись

- Цей хлопець офіціант з того ресторану, в якому ми вчора були

- Той, що на тебе цілий вечір дивився?

- Так, він

- Вау... класно, і як же звати його?

- Ілля, він видався мені приємним — я посміхнулась — а, ще, він бачив наші виступи

- Як це?

- Він вчиться у тому інституті — я подивилась на подругу, її здивуванню не було меж. Після моєї розповіді, ми сіли робити уроки. Я як завжди включила комп’ютер. І зайшла у Фейсбук. І побачила запит на дружбу. Це був якийсь хлопець. Я прочитала його ім’я “Ілля Павленко”. Хм... а не той це Ілля, якого я сьогодні бачила? З яким познайомилась? Я почала дивитись його основні фотографії. Це Ілля? Я роздивилась уважніше. Так, це він. Я прийняла запит на дружбу, а чому б і ні. Тільки я натиснула на кнопку “прийняти”. Мені відразу прийшло повідомлення від нього, ніби, чекав.

“Привіт, як справи?” 16:05

“Привіт, у мене все добре.”16:06

“Той хлопець не пристає?”16:08

“Поки що, ні. Але, я впевнена, що щось буде.”16:10

“Чому?”16:11

“Я йому подобаюсь.”16:12

“А він тобі?”16:13