4 глава

Ілля.

За десять хвилин я побачив двох дівчат, які йдуть у мою сторону. Але вони зупинились на зупинці. Вони обійнялись, попрощались. І одна з них сіла в автобус, а друга пішла далі. Я розгледів її. І, зрозумів, що це Іванка. Вона йшла і посміхалась. Поки вона до мене йшла я її роздивився. Її русе волосся заплетене у хвостик, одягнена вона у жовту сукню з такою ж жовтою накидкою, по типу парео. У туфлях на платформі й на її лівій руці був білий браслет. А на її правому плечі висіла біленька сумочка. Вона підійшла до мене і посміхнулась.

- Привіт, вибач, що запізнилась — я посміхнувся

- Нічого страшного, до речі, це тобі — я дав їй червоні троянди та плюшевого ведмедика.

- Дякую, — вона посміхнулась — куди підемо?

- Як ти дивишся на те, щоб піти у кав’ярню?

- Я тільки за

- Ну, тоді, ходімо.

Ми йшли у кав’ярню. Іванка весь час посміхалась. Йшли ми мовчки. Хоч на вулиці було багато людей. Каблучки Іванки було чутно добре, як вона ними цокає. Ми дійшли до кав’ярні. Я відкрив двері та ми зайшли. У приміщенні було прохолодно, що було добре, адже на вулиці жарко. Ми сіли за столик.

- Що ти будеш?

- Я б не відмовилась від холодної кави — вона посміхнулась

- Добре, а морозиво будеш чи фігуру бережеш?

- Бережу, але морозиво буду — ми засміялись

- Добре — я відійшов від столика і пішов до продавця. Замовив все і почав чекати. А поки чекав, я побачив, що Іванка з кимось почала розмовляти телефоном. Цікаво, з ким вона розмовляє? Я взяв тацю, на яку продавчиня поставила дві холодні кави та два десерти морозива з фруктами. Я підійшов з тацею до столика. Іванка якраз поклала телефон у сумочку і подивилась на мене. Я поставив тацю на стіл. І сів навпроти Іванки.

- З ким розмовляла?

- Подруга дзвонила, сказала, що вже приїхала з речами, що з ними все гаразд

- Ви ходили в магазин?

- Так, купили собі обновки

- Зрозуміло, ти сьогодні чарівно виглядаєш

- Дякую — щічки Іванки покрились рум’янцем

- Я бачив твій виступ на сцені, ти гарно танцюєш — ми почали їсти морозиво — ти давно танцюєш?

- Дякую, з семи років, коли починала танцювати, ноги всі в мозолях були.

- Серйозно?

- Так, це дуже важко

- Вірю — я посміхнувся

- А, ти чим займаєшся?

- Я вчусь на філолога, ну, і по вихідним працюю офіціантом, можна я дещо тебе запитаю, якщо не захочеш, можеш не відповідати

- Ну, давай — вона подивилась на мене уважно

- Чому ти опинилась в інтернаті? У тебе немає батьків? — Іванка подивилась на мене сумними очима.

- У мене є батьки, але... вони мене кинули, відправили мене у цей інтернат, та знаєш я зовсім не засмучуюсь з цього приводу, адже не хочу їх знати, а у тебе є сім’я?

- У мене є мама і тато, є ще брат, який старше за мене на п’ять років. Ми ненавидимо один одного

- Чому?

- Він вважає, що я ні на що не здатен, до речі, тебе той хлопець не дістає?

- Сьогодні не підходив ще, але я впевнена, що він підійде — Іванка опустила очі — його, до речі, звати Стас і він мій однокласник...

- Якщо буде приставати, кажи мені — я посміхнувся

- Добре

Ми декілька хвилин сиділи у тиші, бо їли морозиво. Я подивився на Іванку.

- Ти замазалась — Іванка посміхнулась

Іванка взяла серветку і витерла кінчики губ

- Дякую, що сказав

Ми ще трохи порозмовляли з Іванкою. Ми з нею сфотографувались, щоб запам’ятати наше перше побачення. І вона сказала, що їй вже час йти, бо їй ще доїхати треба. Я їй запропонував завезти її на таксі, та Іванка відмовилась. Ми підійшли до зупинки. Я ще раз подивився на її посмішку.

- Дякую, за приємний проведений час, і за квіти з ведмедем теж дякую

- Мені теж було приємно з тобою провести час... можна тебе обійняти? — і тільки-но я це запитав, як Іванка сама мене обійняла. Мені стало дуже приємно, я відчув її приємний запах парфум. Вона випустила мене зі своїх обіймів.

- Сподіваюсь, що ми з тобою, ще зустрінемось і погуляємо десь — сказав я

- Подивимось

- А, поки, якщо, звісно, хочеш можемо розмовляти по відео дзвінку

- ...Хочу — вона посміхнулась

- Тоді, добре. Можемо завтра поговорити

- Так, я тобі напишу, бо у мене є певний розклад дня

- Добре, тоді буду чекати від тебе повідомлення

Приїхав автобус Іванка в нього зайшла й поїхала в інтернат. Я провів автобус поглядом, а потім пішов додому. Іванка приємна дівчина, вона дійсно мені сподобалась. Практично весь час посміхалась, за виключенням того, коли я у неї запитав про батьків. Її кинули батьки, зовсім в голову не вкладається це, як так можна кинути дитину? Я не розумію.

Іванка.

Я приїхала в інтернат і зайшла у будівлю. Швиденько побігла у кімнату, поки на горизонті не з’явився Стас. Не хочу його бачити. Я практично дійшла до своєї кімнати та побачила, що він зайшов у приміщення спалень. Я швидко відкрила двері та зайшла у кімнату. У кімнаті як і завжди не було ні Ульяни, ні Анжеліки. Одна Адріана була у кімнаті приміряла сукні. Вона побачила мене, посміхнулась і поклала сукню на ліжко.

- Вау, який букет, а, що ти там ще тримаєш?

- Ведмедика — я показала його подрузі

- Красивий, я так розумію, побачення вдалось

- Так, ми сиділи весь час у кав’ярні, пили каву і їли морозиво, а, ще ми з ним сфотографувались

- Покажеш фотографію?

- У мене її немає, він повинен мені її скинути — і тільки-но я це сказала, мені прийшло повідомлення від Іллі. Він прислав мені цю фотографію — тільки що прислав фотографію

- То покажи, — Адріана зістрибнула з ліжка і підбігла до мене, а потім подивилась на фотографію — які ви красиві, о, тобі ще повідомлення прийшло

- Бачу, але прочитаю я його сама

- Добре — Адріана пішла далі розбиратися з сукнями, а я прочитала повідомлення