Щастя повинно бути поруч

5 глава

Ілля.

Я сиджу за комп’ютером і дивлюсь на повідомлення Іванки “Та таке, довго розповідати, завтра по відео дзвінку розкажу, а як у тебе?”. 19:30

Цікаво, що у неї сталося, що довго розповідати? Я вже чекаю нашого відео дзвінка. Хочу знати, що у неї сталося. У мене є припущення, але не знаю чи вірне воно. Припущення таке, що до неї причепився цей Стас. Але, це тільки припущення. Я закрив наш чат, адже треба готуватись до пар. Я вже приготував вечерю. Брата немає дома, поїхав до своїх друзів. От і добре. А батьків, ще немає дома. Хоча мама казала, що будуть о сьомій.

Я вже сидів за книжками як почув, що двері квартири відкрились. Я вийшов з кімнати. Це прийшли батьки. Вони подивились на мене.

- Привіт, синку — сказала мама

- Привіт, ти казала, що будете о сьомій, а зараз вже восьма

- Нас затримали на роботі — сказав тато

- Вечерю приготував?

- Так, відбивні, картоплю і салат зі свіжих овочів

- О, добре, ми якраз голодні

- Синку, можеш, будь ласка, поставити все на стіл, а ми поки переодягнемось

- Так, звісно — я пішов на кухню, розігрівати страви. Мені в цей час подзвонив Алекс. Я взяв слухавку.

- Привіт, друже

- Привіт — я поставив у мікрохвильову піч картоплю і включив таймер на тридцять секунд

- Чому ти не був у спортзалі?

- Були деякі справи

- Які, якщо не секрет?

- Я познайомився з однією дівчиною

- Оу... красива?

- Дуже, мені вона подобається

- Закохався — зробив висновок Алекс

- Саме так — я витягнув картоплю з мікрохвильової печі та поставив туди відбивні й теж поставив таймер тридцять секунд

- І як же звуть дівчину?

- Іванка, ти її бачив

- Де?

- В понеділок вона виступала на сцені в нашому інституті, вона балерина

- А, пам’ятаю цей виступ, дійсно красива

- Вона з інтернату — сказав я, витягнув відбивні поставив все на тацю і поніс до столу. Я не помітив як батьки зайшли на кухню, можливо чули, що я сказав “вона з інтернату”

- Все, друже, мені треба вже йти, зустрінемось завтра

- Так, до завтра — я поклав слухавку і поставив тацю на стіл. А потім поставив тарілки, виделки та столові ножі. Ми сіли їсти. Їли ми у тиші, але батьки весь час дивились на мене. Напевно, хотіли запитати про мою розмову з Алексом. Я не витримав і почав розмову.

- Чому ви на мене так дивитесь?

Батьки на мене подивились так ніби, “хто тобі дозволив говорити”.

- Поговоримо після вечері — сказав тато як відрізав

Ми закінчили свою трапезу. Мама зібрала тарілки поклала їх у раковину і повернулась, а потім сіла за стіл.

- А, ось тепер поговоримо — сказав тато

- Про що?

- Про твою розмову з другом

- Ви підслуховуєте?

- Почули деякі твої фрази — сказала мама

- Які?

- Про інтернат

- І що?

- Хто там з інтернату?

- Ну, дівчина, і, що?

- Ти з нею зустрічаєшся?

- А вам яка різниця?

- Відповідай — сказав тато

- Так, я з нею зустрічаюсь. Якщо ви думаєте, що в інтернатах живуть наркомани, алкоголіки й вбивці, то ви глибоко помиляєтесь! Вона, не така! І ні на мить!

Я встав і пішов.

- Куди пішов, ми не договорили!

Я не відреагував на татові слова. Тільки почув мамину фразу.

- Сергію, охолонь, нехай робить те, що вважає за потрібне — вона це сказала спокійним голосом. Мама завжди мене розуміє, і дякую їй за це. Я зайшов у свою кімнату і ліг на ліжко. Ти дивись вчити він мене буде з ким мені зустрічатись. Я щось так думаю, що він теж не послухав свого батька. На скільки я знаю, мама з бідної сім’ї. Хоче він чи не хоче, але я зроблю так, як я вважаю за потрібне! А я хочу зустрічатись з Іванкою. Цікаво, що вона зараз робить? Я з телефону зайшов у Фейсбук. І подивися на її сторінку. Вона була в онлайні пів години тому.

У кімнату зайшла мама.

- Можна до тебе?

- Ти вже зайшла

- Синку, — мама пройшла і сіла на ліжко — не слухай свого батька, він не правий. Я тебе повністю підтримую... у тебе є фото цієї дівчини?

- Так — я посміхнувся

- Покажеш?

Я взяв телефон і включив його, а потім показав мамі фотографію.

- Красива, а то що за фотографії?

Я показав мама фотографії, там, де Іванка в образі балерини.

- Вона балерина

- Класно... а те, що вона з інтернату, це нічого не означає — мама доторкнулась своєю долонею до моєї лівої щоки — мені головне, щоб ви були щасливі, ― мама посміхнулась — а все інше немає значення

- Дякую, мамо — ми обійнялись

- Знай, щоб не сталося, я завжди вас підтримаю

- Дякую

- Я думаю, що вже час лягати спати, тому на добраніч

- І тобі на добраніч — мама вийшла з кімнати. А у мене через її слова на обличчі з’явилась посмішка

 

Я прокинувся о дев’ятій, пара почнеться через годину, але я так не хочу на неї йти. Хоча приготувався до неї. І тому піду, не дарма я вчив. Я одягнувся і пішов вмиватись. Батьків дома не було, за столом сидів тільки брат.

- Привіт, братику — сказав він

- Ну, привіт — я подивився на нього і закотив очі — що хочеш?

- Я чув у тебе дівка з інтернату з’явилась

- І, що тобі з цього? І, вона не дівка, а дівчина!

Я пішов вмиватись. Вмившись, я пішов одягатись. Снідати я щось не хотів, і взагалі, мене почало нудити. Щось стало погано. Я вирішив полежати. І зрозумів, що на пари я сьогодні не піду. Я подзвонив своїй старості й сказав, що не прийду на пари. Вона сказала, що це погано, але, якщо погано, то приходити не треба.

Я пролежав цілий день у ліжку і нікуди з кімнати не виходив, мені полегшало. Я сів за комп’ютер і зайшов у Фейсбук. Іванка вже була в мережі. І вона мені вже написала.

Привіт, будемо розмовляти? :)”19:55

Так, дзвони”20:05




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше