Щастя повинно бути поруч

12 глава

Ілля.

День у мене пройшов як у тумані. Знову цілий день думав про Іванку. Про її день народження про яке я не знав до вчорашнього дня. Я ще досі на неї ображений. Але я все одно поїду до неї. Вже сьома вечора. Зміна закінчилась. Я переодягнувся. І поїхав до неї. По дорозі купив ланцюжок і квіти. Ми за сьогодні ні одне повідомлення не написали. Я стою біля паркану інтернату і дзвоню Іванці. Вона взяла слухавку зразу.

- Привіт, сонечко, з днем народження

- Привіт, дякую, а, де ти зараз?

- Біля паркану інтернату. Можеш вийти, будь ласка.

- Я зараз знаходжусь у саду, де ми з тобою познайомились

- О, добре, я зараз підійду

Я поклав слухавку, а потім перестрибнув паркан. Якщо ви думаєте, як я його перестрибую, він не високий, тому це зробити легко. Принаймні мені.

Я підійшов до тієї лавки ззаду.

- Привіт, дівчата — вони підстрибнули. Подивились на мене.

- Ілля!

Іванка подивилась на мене з посмішкою.

- Іванко, привіт

- Я залишу вас удвох, якщо, що я в кімнаті

- Добре — Адріана пішла, я поклав квіти на лавку. І ми почали цілуватись.

- Я на тебе не ображаюсь... вже — я обіймав її за талію. За її тоненьку талію, а своїм лобом доторкнувся її лоба.

- Добре — вона поцілувала мене у щічку — я так скучила — ми обійнялись дуже міцно і стояли так декілька хвилин. А, потім вона випустила мене з обіймів.

- Іванко, у мене для тебе є декілька подарунків.

Я взяв квіти. Троянди, в букеті одинадцять троянд. Іванка подивилась на квіти.

- Їх так багато — вона посміхалась

- Це ще не все, закрий очі

- Навіщо?

- Закрий — Іванка закрила очі і я повісив їй на шию ланцюжок — можеш відкривати

Іванка відкрила очі й подивилась на ланцюжок.

- Вау, дякую — вона кинулась мені на шию і міцно обійняла — я ніколи таких подарунків не отримувала... ніколи — вона випустила мене з обіймів і я побачив, що у неї зникла її посмішка... вона плакала.

- Ти чого?

- Не знаю — тепер обійняв її я — ніколи до мене не було стільки уваги

- Сонечко, заспокойся — я почав гладити її по розпущеному білосніжному волоссю, яке пахнуло лавандою. Вона заспокоїлась. Я її випустив з обіймів — це ще не все

- Не все? — здивовано подивилась на мене Іванка

- Так, вчора, після того, як ми порозмовляли я пішов пити чай, розмовляв з мамою. Коротко кажучи, вона тобі передала ось це — я дав пакунок Іванці — подивись.

Вона відкрила пакунок і дістала парео

- Вау, красиве парео — вона роздивилась парео і посміхнулась — передай мамі від мене “дякую”

- Передам — я посміхаючись дивився на Іванку. Вона поклала парео у пакунок. А, потім ми знову почали цілуватись

- О, кого я бачу? — ми почули голос Стаса. Відірвались від поцілунку.

- Що хочеш? — запитала Іванка

- Тепер зрозуміло, хто це твій хлопець

- Відстань від Іванки — сказав я

- А, то, що?

- Не хочу так розв'язувати проблеми, але, мабуть, прийдеться — Стас посміхнувся

- Вдарити хочеш?

- Якщо чесно, так, але не буду

- Стасе, Ілле, ви взагалі нормальні?! Досить влаштовувати цей цирк!

Ми подивились на Іванку.

- Що?

- Стасе, мені подобається Ілля... я його люблю! — ось це я не очікував почути, але у мене до неї такі ж почуття

- Навіть, так? — Стас подивився на мене, а потім на Іванку здивовано

- Так, Стасе

Стас не встиг нічого сказати, його покликала його дівчина. Він від нас пішов.

- Дістав мене вже — сказала Іванка

- Ти сказала...

- Так, я тебе люблю — повторила цю фразу Іванка

- Іванко, я теж тебе люблю — я її обійняв і відчув як стукає її серце. Цікаво, їй хтось, окрім мене казав такі слова “я люблю тебе”. Здається, що ні.

Я випустив її з обіймів.

- Сонечко, мені треба їхати додому, ще треба до завтрашніх пар приготуватись, — Іванка подивилась на мене сумним поглядом — але ж ми зустрінемось у середу, а завтра ввечері я тобі подзвоню

- Так — ми поцілувались

- Все я пішов

Я пішов до дому.

 

Іванка.

Я йду з саду з квітами у лівій руці та з пакунком у правій руці. Я зайшла у кімнату. У кімнаті були всі. Анжеліка сиділа спершись на стінку і з закритими очима слухала музику, а Ульяна сиділа щось друкувала на комп’ютері і їла яблуко. Адріана сиділа і щось читала. Я зайшла у кімнату. Адріана подивилась на мене. Я пройшла до свого ліжка.

- Вау, які квіти, а, що це за пакунок?

Я поклала квіти на тумбочку.

- Це подарунок від мами Іллі... в шоку була коли він сказав, що це від його мами

- Так, що там?

- Парео, зараз покажу — я витягла парео і дала Адріані. Вона почала його роздивлятись.

- Красиве, а, що це у тебе на шиї?

- Все помітила — я почала сміятись — Ілля подарував ланцюжок

- Покажи — я підійшла до подруги й вона подивилась на цей ланцюжок

- Красивий — вона посміхнулась

- Адріано, я взагалі не очікувала, що Ілля до мене приїде, я думала, що він ображається. Бо за сьогоднішній день ні одного повідомлення не написав.

- Але, ж зараз він не ображається — подруга і досі розглядала ланцюжок

- Зараз вже ні... до речі, коли ми з Іллею сиділи у саду до нас підходив Стас

- Серйозно? — Адріана подивилась на мене

- Так, хлопці, ще трохи б і побились. Я бачила в Іллі бажання вдарити Стаса

- Але, ж вони не побились?

- Ні, я їх зупинила. До речі, треба Іллі написати, сподіваюсь він вже дома.

Я взяла телефон і почала писати повідомлення.

Привіт. Ти вже дома?”21:10

Ілля зразу відповів.

Привіт. Ось тільки що зайшов у квартиру. А, ти там що?”21:11

Я сиджу з Адріаною, розмовляємо”21:12

Зрозуміло, я зараз до пар готуватись буду”21:13




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше