Щастя повинно бути поруч

15 глава

Іванка.

Ми з Адріаною вже лягли спати. У кімнаті були лише ми вдвох. Ульяна кудись пішла, а Діна десь гуляє. Не знаю, що вона може робити... взагалі з нею нормально не знайома, хоча і вчимось в одному класі. Я вже спала як відчула, що задихаюсь. На ді мною стояла Діна з подушкою, яку й поклала мені на обличчя. Я почала задихатися. Це почула Адріана. Вона миттю відштовхнула Діну і підбігла до мене. Я в цей час ще важко дихала, а з моїх очей покотились сльози. Адріана мене обійняла. А Діна кинула подушку. І сіла на підлогу, притиснула ноги до грудей. І почала качатись й плакати. Вона здається була під дією якихось наркотиків.

Я трохи заспокоїлась.

- Адріано, я не можу більше знаходитись тут — я вирвалась з її обіймів — пробач — я схопила свій телефон і свою курточку, бо на вулиці сьогодні мокро і сиро та вибігла з кімнати. А, потім написала Іллі. Він мені не відповів, але прочитав. Я побігла до саду. На щастя мене не помітила вихователька. Я бігла задихалась. Серце калаталось дуже сильно, як скажене. Наче хоче вирватись з мене. Але я на це зовсім не звертала увагу.

Бігла вперед і все. Я добігла до того місця, де вперше побачила Іллю. Сіла на лавку й плакала захлинаючись слізьми. Діна ледве мене не задушила... не знаю, що на неї найшло. Може це через Стаса? Не знаю. Але я точно впевнена, що вона вжила наркотики. Я в них не розбираюсь, саме які вони можуть бути. Я сиділа і дрижала. І все дивилась на телефон. Він засвітився. Мені подзвонив Ілля. Я взяла слухавку.

- Де ти?

- У саду — захлинаючись слізьми сказала я

- Чекай мене, я зараз прийду, я не далеко

- Мг...

Він поклав слухавку. Я сиділа і дивилась на паркан через який він тоді перестрибнув. І через декілька хвилин я побачила силует. Це Ілля. Він перестрибнув через паркан та побачив мене. Ілля підбіг до мене. Не сказавши, а ні слова, дуже міцно обійняв мене. І тримав мене у своїх обіймах довго.

- Ілля — прошепотіла я й витерла сльози

- Що сталося, сонечко?

- Діна...

- Хто така Діна?

- Дівчина Стаса... вона мене ледь не задушила... Її вчасно зупинила Адріана — пошепки сказала я — ...мені страшно знаходитись у своїй кімнаті та взагалі в інтернаті, — Ілля не казав нічого, а просто міцно мене обіймав, слухав і гладив мене по волоссю — я боюсь... вона ненавидить мене

Я побачила, що до нас хтось йде, невже вихователька помітила, що тут хтось є. Тільки не це. Але коли силует наближався все ближче й ближче я зрозуміла, це Адріана. Вона підійшла до нас. І так само як й Ілля не сказавши нічого, обійняла мене з іншої сторони. Ми так всі троє простояли хвилин п’ять мовчки. Потім Адріана подивилась на мене.

- Іванко, пішли у кімнату

- Я туди не повернусь

- Там Діни немає... і не буде більш ніколи — я подивилась на подругу

- Що ти сказала? — я шморгнула носом

- Діна була під дією наркотиків... я покликала лікарку... її відвезуть завтра у лікарню, а поки що, вона в ізоляторі — сказала подруга. Ілля мене випустив з обіймів.

- Сонечко, дійсно йди поспи, а завтра я до тебе приїду, посидимо тут, добре?

Ілля посміхнувся й цьомнув мене у голову.

- Мг...

Адріана обійняла мене, а потім подивилась на Іллю.

- Дякую, що приїхав — сказала Адріана

- Я завтра ввечері до тебе приїду — Ілля знову цьомнув мене й ми з Адріаною пішли у будівлю інтернату, а я дивилась декілька разів назад. Ілля так само стояв і дивився як ми йдемо.

 

Ілля.

Не думав, що таке може статися. Мою Іванку ледь не задушила її однокласниця. Ось про таких як Діна мій тато і казав. Дійсно такі існують. І псують життя іншим людям. На скільки я зрозумів зі слів Адріани, Діна не буде діставати Іванку своєю присутністю. Що добре.

Я її обіймав і відчував як швидко стукає її серце, її важке дихання і тремтіння, яке не припинялось. Коли ж ми з Адріаною разом її обіймали. Стиснули її в своїх міцних обіймах, я відчув, що Іванка почала заспокоюватись.

Я дивлюсь як вони йдуть у будівлю інтернату. Іванка декілька раз подивилась на мене. А я стою як вкопаний і поворушитись не можу. Дивлюсь на неї. Коли вона мені написала, я і на мить не вагався кинув все і поїхав до неї. Мама і брат вже спали. І тому я тихенько вийшов і викликав таксі. І поїхав до неї. Всю дорогу думав, що з нею може бути. На щастя зараз їй нічого не загрожує. Її подруга поряд з нею, що добре. Я впевнений в Адріані. Вона не залишить Іванку.

Але я думаю, що це не кінець її поганої історії, адже є ще Стас. Про якого не можна забувати. Може він теж вживає наркотики? Не виключено.

Мені страшно за Іванку. Не дай Боже, з нею щось знову станеться. Хочу бути поряд з нею, але на жаль не можу.

Дівчата зайшли у будівлю. Я перестрибнув паркан. Викликав таксі. Воно приїхало через декілька хвилин і я поїхав додому.

За двадцять хвилин я був дома. На годиннику вже 2:10. Я ліг спати. Крутився все не міг заснути до четвертої, а потім не помітив як заснув.

Ранок. Мене розбудив будильник. Нестерпний звук, який хочеться швидко вимкнути. Я його вимкнув. Протер трохи очі і взяв телефон. І побачив повідомлення від Іванки.

Дякую, що приїхав... дякую. Люблю тебе.”2:40. Цікаво, як я не почув це повідомлення. Я ж тоді не спав.

Як ти? Все добре?”7:55

Повідомлення прийшло від Іванки швидко.

Зі мною все добре, а ти як? Як додому доїхав?”7:56

Я добре доїхав, я сьогодні до тебе приїду”7:57

Буду чекати. Люблю тебе!”7:58

А, я тебе... люблю безмежно, сонечко”7:59

Сподіваюсь Іванка зараз посміхається.

Що робити будеш?”8:00

На заняття треба збиратись їхати, а ти?”8:01

Зараз йдемо на сніданок, а потім уроки”8:02

Тоді смачного і гарного дня”8:03

І тобі гарного дня (поцілунок)”8:04




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше