18 глава

Ілля.

Я приїхав додому. День сьогодні виявився чудовий. Сім годин з Іванкою на одинці, що може бути краще? Нічого. Хочу повторити такий день, ще раз. Моє сонечко спочатку злякалась, того, що ми залишаємось удвох. І я розумію чому. Але все було добре. Я її до інтернату завіз на таксі, бо ще йшов дощ. І сам поїхав на таксі додому.

Я зайшов у свою кімнату і ліг на ліжко. У кімнату через декілька хвилин зайшла мама. Пройшла у кімнату і сіла на ліжко біля мене.

- Як побачення пройшло?

- Яка допитлива у мене матуся — мама почала сміятись, я сів на ліжко

- І все ж

- Побачення пройшло добре... дуже добре — я посміхнувся

- Зрозуміло, що робили?

- Ну, мам

- Ну, скажи — вона пнула мене плечем і посміхнулась

- Добре... були цілий день у готельному номері

- Вирішили побути на одинці?

- Так

- Іванка вже в інтернаті?

- Так, сам її завіз туди,... а завтра йду на роботу, правда буде скорочений робочий день

- Чому?

- Нам сказали, що по неділях ресторан буде працювати лише з дев’ятої до третьої. Але зарплата не змінюється, що добре

- А в понеділок?

- В понеділок як завжди з дев’ятої до восьмої

Пройшло три дні. Сьогодні вже середа. Ми з Іванкою кожен вечір спілкуємось по відео дзвінку. На щастя у неї все добре. Казала, що Стас до неї жодного разу не підходив. Мабуть він зрозумів, що отримає від Артема. Який дійсно так сказати охороняє Іванку від нього. Але я думаю, що це ще не кінець. Він ще покаже себе. Такі як Стас просто так не відчепляться, не дадуть спокійно жити.

Сьогодні я зустрівся з Іванкою. Ми цілий день просиділи у кав’ярні. Розмовляли, сміялись і зробили декілька фотографій. Сьогодні Іванка виглядала як завжди чудово. Вона на побачення прийшла у жовтій теплій сукні і в чорних лосинах. На вулиці було прохолодно. Погода у цьому році у травні не передбачувана. Вчора було тепло, але йшов дощ, сьогодні ж прохолодно і вітер. Я звичайно як завжди подарував їй черговий букет рожевих троянд.

Вже шоста вечора і я провів Іванку до самого інтернату. І вже практично дійшов до зупинки. Мене зупинив Стас.

- Привіт — сказав він і єхидно посміхнувся

- Що хочеш?

- Поговорити

- Про що?

- Про Іванку

- А чого ти до неї причепився? Вона моя дівчина!

- Хм,... а що ж ти зараз не біля неї?

- Ти знаєш відповідь на це питання!

- Ну, так... і тому підставив їй охорону

- Про кого ти? — я зробив вигляд наче я не знаю про кого він каже

- Артема

- Хто такий Артем?

- А ти наче не знаєш... я бачив як Іванка тебе з ним знайомила

- А ти про того Артема?

Він сказав ще пару фраз і з різних сторін вийшли якісь хлопці. Вони стали навколо мене. І я зрозумів, що вони хочуть зробити. А виходу у мене зовсім немає... я у пасці.

Іванка.

Я зайшла у кімнату з вазою у руках і поставила у неї квіти. Ілля завалив мене цими квітами. На столі стоять ще квіти з суботи. Вони на диво у нормальному стані. Я сіла на ліжко і взяла телефон і почала друкувати повідомлення Іллі. Він повинен в цей час вже бути дома.

“Привіт. Як справи? Ти вже дома?”18:15

Відповіді немає.

Але через десять хвилин мені від нього прийшло якесь дивне повідомлення.

“Іванко, врятуй мене”18:20

Я не сказала нічого Адріані. Побігла у сад. Я бігла стиснула телефон прям до тріску. Добігла до саду. До того паркану. І почала перестрибувати через нього. Як це робив Ілля я не розумію. Він так легко це робив. Я ж намагалась його перестрибнути тричі. На третій раз я все таки перестрибнула і побігла у напрямку зупинки. Не добігши до зупинки, я побачила... Іллю. Він лежав у крові. Я підбігла до нього і найперше, що зробила так це перевірила пульс. Він живий. У його лівій руці лежить телефон з нашим відкритим чатом. Я не думаючи зразу викликала “швидку”. А поки вона їхала я сиділа біля нього. І у мене текли сльози. Я подумала, що це все через мене. Це сто відсотків зробив Стас. Він один раз сказав мені “Він ще пошкодує, що зустрічається з тобою, красуне”

Машина швидкої приїхала через десять хвилин. Іллю оглянули, поклали на ліжко у швидкій і я поїхала з ним. Цілу дорогу я сиділа, тримала його за руку і плакала. По моїх щоках текли градом сльози... холодні, мокрі та солоні сльози. Ми приїхали у лікарню. Іллю забрали у відділення, а мене туди не пустили. Я його телефон забрала собі, щоб подзвонити його мамі. Не знаю, як вона на мене буде дивитися після цього, а про його тата я взагалі мовчу. Ілля мені розповів про нього і ставлення до таких як я.

Я дивилась на номер телефону “Матуся” декілька хвилин, збиралась з думками і словами, які буду казати. Врешті-решт натиснула кнопку “подзвонити”. Вона не відповідала, я подзвонила другий раз. І почула голос Алли Валентинівни. У неї був якийсь стомлений голос.

- Ілля

- Алло Валентинівно, це Іванка

- Іванко, щось сталося?

- Т...так

- Що сталося, дорогенька?

- Ілля у лікарні — я не припиняла плакати

- У якій? — вона не питала, що саме сталося, а зразу запитала номер лікарні й адресу. Я сказала адресу — зараз приїду, чекай мене...

Вона поклала слухавку.

Пройшло сорок хвилин, а від лікаря ні слуху ні духу. Що з Іллею не зрозуміло. Я сиджу на підлозі і плачу. Притиснула до грудей коліна і закрила руками обличчя. Вся моя туш вже давно на обличчі. І раптом я почула голос мами Іллі.

- Іванко, що сталося?

Я подивилась на Аллу Валентинівну сумними очима.

- Це я...

- Що ти?

Вона присіла до мене.

- Це я винна — тихо, майже пошепки сказала я

- Вставай і розповідай — сказала Алла Валентинівна на диво спокійним голосом. Я встала з підлоги і ми разом сіли на лавку, яка стояла біля нас.