21 глава

Ілля.

Іванка мені написала, що хоче поговорити. І я звичайно ж не проти. Вона мені подзвонила о восьмій годині. Завжди розмовляємо раніше, але не сьогодні.

- Привіт, сонечко — сказав я і помахав їй рукою.

- Привіт. Як день пройшов?

- Ніяк, як завжди скучно, а у тебе?

- У мене весело, хоча ні... сьогодні було перше тренування

- І, як?

- Жахливо, у мене таке відчуття, що Стас взагалі ніколи не танцював... спершу він трохи б мене і впустив, а друге, так це він ну, дуже повільний не встигав за мною

- Зрозуміло

- А, ще я попросила вчительку, щоб до мене було мінімум його доторків

- І, що?

- Він два рази всього буде мене підтримувати і все

- Це добре — я посміхнувся.

- Це точно. Я втомилась... сьогодні дві години у кабінеті хореографії провела. Півтори години парне заняття було, а півгодини сама.

- У мене є для тебе деякий подарунок

- Подарунок?

- Так, ти ж завтра до мене приїдеш?

- Так, обов’язково — Іванка посміхнулась.

- От завтра і віддам

- Заінтригував прям

- А це для того, щоб ти ще більше хотіла до мене приїхати — я почав сміятись

- Про що ти? Я завжди хочу бути з тобою, біля тебе... швидше б вже завтра наступило — Іванка почала сміятись.

- Я теж цього хочу, сонечко.

Ми розмовляли до десятої вечора. Іванка сказала, що приїде до мене зранку, як тільки прокинеться, збереться і зразу до мене поїде. Вже з нетерпінням її чекаю. Мою дівчинку.

Я поклав телефон і ліг. Закрив очі і зразу заснув. Мені не снились кошмари. І я здивований, адже декілька разів закривав очі і ці декілька разів перед очима з’являвся цей виродок. Іванці зараз зовсім не весело. Танцювати у парі зі Стасом. Щось не весело. Особливо після того як мене він побив зі своїми друзями. Я не розумію, він дійсно займається балетом? По його характеру, так як він себе веде... він не схоже на людину, яка займається хореографією. Ненавиджу його!

Ранок. У мене він почався як завжди з медсестри, яка прийшла виміряти мені тиск і температуру. Потім привезли сніданок. Єдине, я чай попив і все.

Вже десята. Я лежу і читаю книгу. І бачу, що двері в палату відчинились. І в неї зайшла моя Іванка.

Вона підбігла до мене.

- Привіт — вона сіла на ліжко, а потім мене обійняла і ми почали цілуватись. Я відчув знайомий... вже знайомий запах парфум. Знайомі і такі ніжні обійми. І потім побачив її чарівну посмішку.

- Привіт, як справи?

- У мене все добре, ти як?

- Я добре, ось тільки що читав книжку — Іванка подивилась на книгу

- Пауло Коельо? “Вероніка вирішує померти” Вау...

- Читала цю книгу?

- Звісно, мені подобається цей автор

- Серйозно?

- Так, всі книги цього автора, що були у бібліотеці прочитала

- Молодець — я поцілував її у щічку

- Ти сьогодні щось їв?

- Ні, тільки чай пив і все, а що?

- Я тобі привезла... — Іванка дістала з сумочки їжу. Я подивився на те, що вона дістала. І зі здивуванням подивився на Іванку.

- Серйозно? А сама та їси фаст-фуд?

- Іноді, коли реально хочеться

- І сьогодні захотілось?

- Саме так, — ми почали сміятись — будеш їсти?

- Так

Ми сіли за стіл, взяли по гамбургеру і почали їсти.

- Що будемо робити? — запитала Іванка

- Не знаю

- А, як на рахунок — вона витерла руки і з сумочки дістала карти — пограти в карти?

- Я не проти — я почав сміятись

Ми доїли гамбургери і почали грати у карти, а саме у дурня. Іванка добре грає, цікаво, звідки вона так вміє добре грати.

- Де ти так навчилась грати в карти? З Адріаною у бібліотеці граєте? — Іванка почала сміятись.

- Ні, ми іноді коли сумно стає граємо, але частіше все таки дивимось фільми, або сидимо у бібліотеці — вона посміхнулась — ...ти програв

- Хм...

Я подивився на карти.

- Ну, звісно ж програв... у тебе ж всі козирі були

- Сам карти роздав, давай я роздам — я дав карти Іванці. Вона роздала карти. Ми почали грати у другу гру, другу гру програла Іванка. І на четвертий раз. Коли вже зіграли чотири гри зрозуміли. Що коли я роздаю карти, то програю я, а коли Іванка роздає карти, то програє вона. Цікаво виходить чи не так?

Нам набридло грати. Тому ми разом лягли на ліжко. Я обійняв Іванку. Включив телевізор. По одному з каналів показували шоу талантів. Ми почали дивитись. На сцену виходило так багато талановитих людей. Ніколи не думав, що в Україні їх так багато. На сцену вийшла якась маленька дівчинка і почала танцювати.

- Я на неї дивлюсь і згадую себе у такому віці — сказала Іванка. Дівчинка, яка виступала, вона балерина — кожен такий рух могла без проблем виконати. Мені Аліна В’ячеславівна казала, що у мене талант танцювати. Що балет це моє.

- Ти і правда гарно танцюєш, знаю, що кажу,... бо бачив, — я поцілував Іванку у скроню.

- Я пам’ятаю, як мене викликали до директора. Він сказав, щось по типу. “Іванко, мені Аліна В’ячеславівна сказала, що ти добре танцюєш. Тому у мене є до тебе пропозиція. Я пропоную тобі взяти участь у конкурсі”. І ось тоді я цей конкурс перемогла. Ти б бачив як раділа моя вчителька по хореографії

- Типу моя учениця виграла конкурс?

- Мг, вона потім підійшла до мене і сказала, що я молодець, я достойно представила свій заклад. Мені тоді це було дуже приємно

- Я навіть не уявляю як, — я посміхнувся і знову її поцілував — а скільки тобі тоді років було?

- П’ятнадцять років, а коли виграла другий мені було вже сімнадцять

- Сподіваюсь ти цей конкурс теж виграєш

- Але ж якщо виграю, то не сама,... а з цим придурком Стасом. Нагороду поділять на двох

- Ну, так це не дуже приємно

У палату зайшла медсестра. Ми на неї подивились. Вона посміхалась, Іванка встала.

- Я бачу у вас гості