Щастя повинно бути поруч

26 глава

Ілля.

П’яте червня.

Іванка здала всі свої екзамени на відмінно. Я за неї дуже радий. Вона дійсно отримала золоту медаль. І вже збирає речі, щоб з’їхати з інтернату. Тільки у нас невелика проблема. Квартиру ми так і не знайшли.

Я зараз сиджу за столом і ми з батьками п’ємо чай після того як повечеряли. Я дивлюсь то на тата, то на маму.

- Синку, ти щось хочеш сказати?

- Так... Іванка завтра з’їжджає з інтернату. А куди? Ми ж квартиру так і не знайшли

Тато подивився на маму, а потім на мене.

- Так, нехай до нас переїде — сказав тато

Я подивився на нього здивовано.

- Серйозно?

- Так, цілком серйозно

- Дякую, мені до речі, треба їй вже подзвонити

- У вас є певний графік?

- Ну, можна і так сказати

Я посміхнувся і пішов у свою кімнату. Іванка написала мені декілька хвилин тому. Зайшов у свою кімнату. І почув голоси батьків. Не знаю чому мені їх було чутно, бо кухня далеко саме від моєї кімнати.

- Мені здавалось, що до Іванки у тебе була інша думка

- Аллочко, я її змінив, коли побачив цю дівчинку. Та й не хочу, щоб дівчина Іллі невідомо де жила. Краще у нас, ніж на вулиці — сказав тато, я аж рота відкрив від його слів. Я взяв ноутбук, сів на ліжко, а потім включив його і зайшов у Фейсбук. Іванка була вже в онлайні.

Сонечко, тобі дзвонити?”19:06

Так”19:06

Я подзвонив Іванці, вона зразу відповіла на дзвінок.

- Привіт, — вона помахала мені рукою — як справи?

- Привіт, у мене все добре, краще ти скажи. Зібрала речі?

- Так, майже зібрала. Залишились дрібниці — вона посміхнулась — Ілле, а куди ми поїдемо? Квартири у нас немає

- Не хвилюйся з приводу цього, я щось придумаю. А куди з’їжджає Адріана?

- До Алекса, у них це навіть не обговорювалось. Він сказав, будеш жити зі мною

- Зрозуміло — я не став говорити Іванці, що я повезу її у свою квартиру і вона буде жити у мене. Не хочу її лякати. Та й сюрприз буде. Сподіваюсь він сподобається їй.

Ми з Іванкою розмовляли години дві. Потім, що я, що Іванка лягли спати. Завтра я до неї приїду о дев’ятій ранку. Хочу якомога раніше забрати Іванку з того жахливого місця.

Ранок.

Я прокинувся о восьмій. Не почув будильник, який був заведений на 7:30. Я швиденько зібрався і поїхав в інтернат. Перед цим подзвонив Іванці, щоб впевнитись, що вона зібралась.

Рівно о дев’ятій я стояв біля воріт інтернату. І побачив як до мене йде моя дівчинка. Вона у руці тримала рожеву валізу. І сумку на лівому плечі. Ну, і маленьку біленьку сумочку. Вона підійшла до мене. Поставила валізу і обійняла мене. Я її теж обійняв.

- Привіт, Іванко

- Привіт — я поцілував її у щічку — ну, що поїхали — водій таксі нам допоміг покласти валізу і сумку Іванки у багажник. Ми сіли у машину.

- Ілле, куди ми їдемо?

- Побачиш зараз

- Ну, добре — Іванка подивилась на мене здивовано

Водій віз нас до мене додому. Іванка весь час дивилась у вікно, наче запам’ятовує дорогу. А потім зрозуміла куди ми їдемо.

- Ілле, ми їдемо до тебе додому?

- Так — я побачив здивоване і водночас перелякане обличчя Іванки ― заспокойся, — я взяв її за руку — все буде добре

- Чесно?

- Так — водій зупинив машину. Ми вийшли забрали валізу і сумку Іванки. Зайшли у під’їзд. І дійшли до моєї квартири. Дома була мама. Тато не хоче, щоб мама ходила на роботу. Тому вона працює з дому. Я подзвонив у двері. Мама відкрила їх практично зразу.

- Проходьте, дітки, — вона посміхалась. Ми пройшли у квартиру. Мама подивилась на Іванку — Іванко, відчувай себе як дома. Ілля віднеси валізу і сумку Іванки у свою кімнату, а потім на кухню снідати

Я пішов у свою кімнату. Іванка пішла за мною. Вона була якась налякана. Ми зайшли у мою кімнату. Я поставив валізу і сумку на підлогу. А потім подивився на Іванку.

- Іванко, з тобою все добре?

- Так — вона підійшла до мене і обійняла мене, я її теж обійняв — нарешті дочекалися

- Це точно. Тепер ми будемо жити у моїй кімнаті, разом — Іванка подивилась на мене і посміхнулась.

- І спати в одному ліжку

- Так, — сказав я, але в її словах не було питання — пішли мити руки, мама нам сказала, що будемо снідати

- Я це чула — Іванка посміхнулась. Ми вийшли з кімнати і пішли мити руки. Я швиденько їх помив і вийшов до мами.

- Синку, — мама подивилась на мене — що з Іванкою?

- З нею все добре. Вона трохи злякалась, адже...

- Я зрозуміла — мама поставила три тарілки з млинчиками — сподіваюсь Іванка з’їсть ці млинці, бо я так розумію вона береже фігуру

На кухню зайшла Іванка.

- Тут так смачно пахне — вона посміхнулась

- Сідайте, — ми сіли за стіл — я сподіваюсь, що ти з’їси ці млинці

- Звичайно

- Тоді давайте їсти

Ми почали їсти. Іванка подивилась на маму.

- Смачні млинчики

Мама посміхнулась

- Мені приємно, що тобі сподобалось... а який сніданок був у інтернаті?

- Манна каша і булочки... іноді, я не їла манну кашу, ненавиджу її, тому до обіду ходила голодна

- Жах — мама скривилась — голодна до обіду...

- Так — Іванка потиснула плечима

- Тепер зрозуміло чому ти така худенька, до речі, Ілля теж не їсть манну кашу

- Я це знаю, приїхала один раз до нього. Запитала чи він їв. Сказав, що ні, бо була манна каша

- Ну, так... Іванка мене нагодувала, привезла бургери. А цікаве те, що вона теж їх їла

Мама подивилась на Іванку здивовано.

- Серйозно?

- Іноді хочеться з’їсти щось не корисне

Ми доїли наш сніданок. І пішли у мою кімнату. Я подивився на Іванку.

- Іванко, я для тебе звільнив у своїй шафі чотири полички, сподіваюсь твої речі туди помістяться. Ну, звісно ж ще вішалки. Візьмеш скільки треба

Іванка подивилась на мене і посміхнулась.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше