7

Прилетіла я над ранок. Лос-Анджелес зустрічав мене із теплим сонечком, вийшла на вулицю де мене вже чекав містер Генріх і зрозуміла тут все інше,повітря,сонце,рух,люди все таке відсторонене. Чи прийняла я правильне рішення,не пошкодую я про нього дальше? 

Із думок мене вирвав Генрі,який забирав мої речі і попрямувала до його машини. Сівши спреді,ми рушили і я розглядала місто,намагалася щось запам'ятати,а Генріх мені все розказував. Місто справді було прекрасне,колись мені не дуже подобались такі місця. Але побачивши на власні очі горбисті рівнини,красиві будівлі,вулички з алеями,які були насиченні яскравими кольорами,звичайно було жарко,але коли подував морський вітерець,то ставало так ніби по тобі проходять тисячі метеликів. 

Дорога зайняла трохи часу,але згодом ми звернули і я помітила будинки тут були з високими заборами,невеличкі доріжки по бокам,а також маленькі дерева. Зупинилися ми біля воріт червоного коляру,а коли вони відкрились в мене чуть щелепа не випала інакше сказати не можу,тут було настільки красиво,що просто охрінити можна. Спочатку думала,красивішого будинка за мого не було,але я помилялась. Тут була прокладене доріжка з бруківки по обидві сторони були красиві загони,між цими були посаджені квіти,а всередині подвір'я біля забору були величезні,міцні дерева,будинок був не дуже високий,але широкий білого кольору,а дах сірого,вхід був з мрамурних дверей по боках,яких були невеликі веранди із скляним відображенням,який прикривав дах,балкони на другому поверсі також скляні. Ззаду подвір'я був басейн,велика качеля,а дальше були дерева за яким був сад з великою альтанкою. Територія тут була величезна і вечірки класно проводити потрібно буде спробувати,ага вже не про то думаєш,один раз Ліза затягнула силою на одну вечірку після якої я вже ні разу більше не пішла,може потім про це розкажу. 

Спочатку подумала,що це мій будинок у спадок,але ні. Це будинок бабці,а тепер сестри,а мій він мені покаже пізніше. Розглядаючи цю красу із будинку вийшла висока,струнка дівчина з довгим темним волоссям,зеленими очима ну просто Анджеліна Джолі чесно слово прям вилита. 

- Генрі,я розумію,що ви були близьким другом моєї бабці,але це не дає вам право приходити сюди коли захочеться і тим більше когось всюди приводити( вона розмовляла з ним так грубо що я зрозуміла зовнішність єдине позитивне в неї,взагалі ніяких манер)

 - Лара Захарівна, вибачте за такий ранній візит,але прибула Ніколь про яку я вам розказував( і показав на мене,невже ця дівчина моя сестра,вона стала зовсім іншою,немає вже більше маленької дівчинки з коротким волоссям,постійними царяпинами на руках і ногах, переді мною стоїть доросла самовпевнена дівчина)

Лара також була шокована мною,як і я нею ми стояли і дивилися один на одного хвилин 10 і не сказали ні слова. Можна сказати просто сверлили один одного своїм поглядом незнаючи чого чекати дальше. От так сестри,які були колись дуже близьким не знали,як поводитися,що казати. Ми навіть не помітили коли Генрі пішов,тоді сестра просто махнула головою і я пішла за нею. Вона мені показала мою кімнату та стоячи біля дверей додала: 

 - Ти тут освоювайся,відпочивай,а ввечері на нас чекає розмова,ти маєш розуміти,що ми не діти і багато чого змінилося( сказала холодним голосом,а я не розуміла чого вона так зі мною,де подівся той невгамовний вогник)