Розсекречені

Ось його біле крісло. Порожнє крісло. І такий же порожній стіл. Прозорі екрани на стінах і по центру кабінету вимкнені.

«Ти не можеш його жаліти!  ̶  нагадала собі дівчина.  ̶  Як можна жаліти того, хто по сорок разів на день повторював тобі «люблю», жив у твоєму домі (тому що той ближче до «SecreQ»?), тому що ти «найкраща з творінь природи», яке він хотів бачити щодня, кожну вільну від роботи хвилину. Грав на гітарі вечорами в саду, поливав твої улюблені троянди, і при цьому всьому встигав розважатися з іншою. Точніше, з іншими.

Про останнє Елсі дізналася всього два дні тому. Тоді ж, коли Шацького виставили з «SecreQ». Він прийшов додому і заявив, що терміново має кудись поїхати, щоб перетравити звільнення. Його смартфон, необережно кинутий на ліжко, задзвонив якоюсь попсовою пісенькою. Елсі здивувалася  ̶  звідки це така затесалася в пам'ять його девайса? І просто в пориві цікавості першою встигла схопити смартфон. На екрані красувалося фото білявки в мереживній нижній білижні і світився підпис «Крихітка Карін».

̶  Дай сюди!  ̶ Шацький роздратовано вирвав смартфон у неї з рук, вимкнув і запхав в бічну кишеню валізи.  ̶  Хоча ні, тепер ти можеш дізнатися про мене правду,  ̶  вже через кілька секунд він знову дістав його і простягнув дівчині.  ̶  Ти завжди вважала мене ідеальним, але ... ну, словом, не ти одна.

І поки він збирав речі, хаотично скидаючи їх у валізу, Елсі встигла переглянути його останні виклики й листування в месенджері. Від розмаїття жіночих фотографій та імен у неї просто все пливло перед очима. Вона вже не здатна була розрізняти їх, читати, запам'ятовувати.

̶  Прости мене за все,  ̶  видав наостанок Шацький.  ̶  Ти справді найкраща з усіх, хто коли-небудь у мене був.

У Елсі не знайшлося тоді слів. Точніше, в думках крутилося кілька, але дуже добре, що її мовний апарат відмовився їх озвучувати. Бо це були найдурніші в тій ситуації слова: «прощаю» і «залишся».

Тепер же Елсі здавалося, що вона більше зовсім нічого не відчувала. Вона сіла в біле крісло, покрутилася в ньому, провела руками по столу  ̶  ніяких відчуттів.

̶  Привіт, Ел! – поява Олега застало її зненацька.  ̶ Побачив, що ти зайшла сюди. А я сподівався, до мене забіжиш,  ̶  він подарував їй свою харизматичну посмішку, та в погляді помітна була тінь ревнощів.

Елсі пересіла з крісла на стіл  ̶  Олег був високим, незручно дивитися на нього звідкись знизу.

̶ Так, я слабка жінка, нездатна розпрощатися зі спогадами,  ̶ сказала вона.

Олегу не соромно було зізнатися в такому  ̶  вони завжди все один одному розказували.

̶ Ти? Слабка?  ̶  його посмішка стала ще ширшою, а одна брова злетіла вгору.  ̶  Це точно не про тебе. Слабка людина сильний «щит" не викує.

̶  Я в іншому слабка,  ̶  зітхнула Елсі.

̶  Знаєш, що мені страшенно хочеться тобі сказати, але я з усіх сил стримуюся?  ̶  друг сів поруч з нею на стіл і обійняв правою рукою за плечі.

̶  Я ж тобі казав?  ̶  з тоном прийняття невідворотного спитала вона.

̶  Я ж тобі казав. Безліч разів. Точніше, не говорив прямо, тільки натякав. В цьому моя помилка. Треба бути конкретнішим.

̶  Ні, вина тут тільки моя,  ̶  стиснувши його ліву долоню, відповіла Елсі.  ̶  Якби я слухала тебе ... Якби прислухалася до офісних пліток. Але тоді мій ідеальний світ завалився б іще раніше.

̶  А зараз ти як?

̶  От саме зараз  ̶  ніяк. Правда. Більше нічого не відчуваю. І, здається, більше ніколи не відчую.

̶  Це так тільки здається,  ̶  Олег заспокійливо погладив її плече.

̶  Чому для вас, чоловіків, все набагато простіше?  ̶  дівчина підняла на нього питальний погляд.

̶  Простіше тільки тим, хто не закохувався по-справжньому,  ̶  опустив очі друг.

̶  Значить, ти ніколи не закохувався? Не пригадаю, щоби бачила тебе коли-небудь в подібному стані.

̶  Значить, не закохувався,  ̶  Олег піднявся зі столу.  ̶  Пішли в мій кабінет. Нічого тут залишатися.

̶  Пішли.

В кабінеті Олега все було набагато жвавіше: на екрані по центру вгору і вниз по осі координат бігли різнокольорові стрілки рейтингів «SecreQ» і компаній-конкурентів, два інших екрани, розташованих на стіні, показували кругові діаграми.

̶  До столу!  ̶  голосно зкерував Олег, і екран від'їхав з центру, зависнувши над його робочим столом.

Елсі опустилася на сірий диванчик і раптово відчула, як же їй хотілося спати. Але потрібно було протриматися, поки Білий Капелюх не роздивиться все в її програмі і не знайде, до чого підкопатися.

̶  Є енергетик? – спитала вона в Олега.

̶  Може, краще кави? – він кивнув у сторону новесенької потужної кавової машини на тумбі біля вікна.

̶  Краще було б поспати годин хоч шість, але мені хоча б енергетик,  ̶  втомлено посміхнулась Елсі.

̶  Зараз,  ̶  Олег мав у офісі свій міні-холодильник, до якого й пішов виконувати прохання гості.

̶ А сам не зловживаєш ними?  ̶ Елсі кинула погляд на кошик для сміття, в якому було видно кілька зім'ятих жерстяних бляшанок.