Що ховається у звичайному світі

Глава 6. Гріхи.

Виявляється, я не була у тому маєтку, про який говорила мені бабця Клава. Севастіан, хоч і виглядає як джентльмен, поводить себе зовсім інакше. Зовнішність оманлива. Дуже оманлива. По дорозі до того покинутого маєтку, від Севастіана я дізналася трохи більше про бабцю Клаву, і те, що дід знає про існування містичного – тільки придурюється. Севастіан – укладає контракти й виконує бажання в обмін на душу людини. На скільки я зрозуміла, іноді він «відпочиває» у клубах та барах.

-Також я можу перетворюватись у ворона, - він подивився вгору, на небо.

-Чому ти дивився на мене там? – я зупинилася.

Він вийшов трохи вперед і теж зупинився. Погода була похмурою, наче скоро піде дощ: небо сіре-сіре вкрите великою кількістю хмар, сильний вітер, який хитав дерева.

Чорт пройшовся й сперся на паркан, який стояв поруч.

-У місті?

-Ні, на Місяці, - я весело змахнула руками.

Він замислився.

-Буде дуже безглуздо звучати, - він невинно перевів погляд на мене. – мене неначе потягнуло туди. Я «почув» твою силу.

-Це звучить як магічна мелодрама, - я підійшла до нього й сперлась на паркан.

Я закинула голову вгору та закрила очі. Повітря було свіже, прохолодне. Несподівано мені на щоку впала крапля дощу. Поступово дощ посилювався.

Ми з Севастіаном почали бігти.

-Дідько! Треба переміщуватись, - він схопив мене за руку.

 

За мить ми опинилися біля того самого покинутого маєтку. Дощ вже розійшовся не на жарт. І нам прийшлось забігти по розтрощених сходах до вхідних дверей. На щастя, там був кривенький навіс. Дощ трошки попадав по нам, але це була краще ніж стояти під сильним дощем і мокнути.

Чорт подивився на мене: я трохи тремтіла, хоча і прагнула не показувати цього. Севастіан кулаком постукав по дверях. Через хвилину двері дуже повільно відчинились. За ними стояла дівчина.

-Себ? – вона якось вороже подивилася на нього

-Я теж радий тебе бачити, Жадібність, - чорт посміхнувся.

Дівчина подивилась на мене.

-Це Тоня, ми зараз усе пояснимо, - сказав Севастіан.

-Ти хоч би своє пальто їй накинув, захворіє, - дівчина пропустила нас.

Жадібність, як її назвав Себ, провела нас до гостинної зали. Зала була дуже велика: підлога скрипіла, в деяких місцях не було дошок, стіни були обшарпані з купою павутиння й тріщин. Посеред зали стояло два великих борових дивани. Ще в кімнаті знаходився рояль. Стеля була вся у тріщинах, люстри давно там не було, напевно впала. Вікна були заколоті дошками, а саме скло вкрилося товстим шаром пилу. У кімнаті ще було шість чоловік. Коли ми зайшли туди, всі шість пар очей дивились на нас трьох, і дуже здивовано на мене.

-О-о-о-о-о, кого я бачу, - лежачий на дивані молодик подивився на Севастіана.

-Хтивість, - чорт підійшов до нього й поплескав по плечу.

-Не хвилюйся, Тоню, - до мене звернулась Жадібність.

-Це Хтивість, - вона показала на лежачого молодика.

-Заздрість, - дівчина сиділа на іншому дивані й була чим-то ображена.

-Обжерливість, - хлопець сидів поряд із Заздрістю й щось їв.

-Гнів і Гордість, - Гнівом був молодик, який сперечався з дівчиною – Гордістю.

-А то, Зневіра, - молодик стояв біля роялю з неживим виразом обличчя.

-Ну, а я Жадібність, - вона показала на себе.

Жадібність була мого зросту, худенька з блідною шкірою, зі світлим довгим волоссям. У неї були карі очі. Одягнута була дуже офіційно, як якийсь політик: у білій сорочці та довгій юбці-олівець та на каблуках.

-То ви сім смертних гріхів? – я оглянула кімнату.

-Боїшся? – до мене підійшов Хтивість.

-Ні, - я навіть не відійшла коли він наблизився до мене.

-Отакої! Хлопець є? – він сперся на стіну й поглянув на мене.

-Хтивість, відчепись від неї, - до нас підійшла Гордість й забрала мене подалі від хлопця.

Хтивість був зросту як мій брат, навіть був трохи схожий на нього. У Хтивості була гарна пара очей: блакитні, як море. Каштанове волосся, гарно укладене, але чомусь, Хтивість завжди слідкував за пасмо свого волосся і красиво укладав, пасмо це було з лівого боку, та трохи перекривало його око. Одягнутий у вузькі джинси й чорну сорочку, де ґудзики були розстібнуті й сильно відкривали його шию.

 

-Він завжди такий, стережись, - Гордість поправила своє волосся.

А от Гордість була вище за мене. Вона не мала блідої шкіри, як я та Жадібність. У неї була гарна зачіска, волосся було темно-червоного кольору. Дівчина мала непомітний макіяж, який підкреслював її красиві риси обличчя. Одяг мав чорні та червоні відтінки: чорна майка, зверху була накинута червона шкіряна куртка, чорні джинси і чорні черевики з невисоким каблуком. В такому одязі вона була схожа на рок-музиканта.

-Не видумуй, - він пішов назад до дивану, трішки зачепивши Обжерливість.

Той, що міць схопив свою їжу і почав щось бубоніти собі під ніс. Обжерливість, на диво, не мав зайвої ваги. Я не дуже змогла розгледіти його сидячу, трохи згорблену фігуру, але перше, що кинулось мені у вічі: його кучеряве руде волосся. У джинсах з толстовкою, яка виглядала завеликою для нього. Обжерливість поведінкою нагадував маленького хлопчика, який дуже хоче фаст-фуду чи солодощів.

-Та годі жерти! Запасів їжі через тебе не вистачить! – Заздрість злетіла з місця. – Ти що, на зиму запасаєшся, як їжак, чи що!?

Заздрість була дуже дивною дівчиною: неакуратна зачіска, вона намагалася повторити стиль одягу Жадібності та Гордості. Біла сорочка, чорна шкіряна куртка, чорні джинси та туфлі. Маленька за зростом, вона була схожа на порцелянову ляльку. Заздрість мала русяве волосся з рожевим меліруванням.

-Не верещи на нього, заздриш, що він може їсти досхочу, а ти ні? – Гнів підійшов до неї й злегка постукав по спині Обжерливість.

-Гніве! – заспокоювала Жадібність.

-А ти не заступайся за неї! Зовсім очманіла! Гірше Гордості поводишся, - Гнів почав розмахувати руками.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше