Що ховається у звичайному світі

Глава 11. Чаклун та чорт.

Зустріч з богами була дуже дивною…Я ділилась своїми думками з Ройсом, а він розповів про давню суперечку між гріхами та богами: останні вважають, що у всьому винні саме гріхи, хоча бились проти відьом та інквізицією пліч-о-пліч, разом. Дивакуваті ці боги…Потім розповіла про ситуацію в університеті та викладача Олексія, Ройс слухав дуже уважно й спокійно реагував на мою коментарі.

-Тоню, ти – героїня, - він йшов спиною вперед, склавши руки у кишені, - навіть без магічних сил впоралась.  

-Але як Олексій Степанович опинився там? Чому він спокійно боровся проти того чорта, і не наклав на мене закляття «забуття»… - замислилась.

-Відьмак відьмака бачить здалека, - посміхнувся він й майже влетів спиною у стовп.

-Шкода, що в тебе немає очей на потилиці.

-Не думаю, що я б виглядав тоді так красиво, - він поправив своє волосся.

-Оце так скромність, - поглузувала я.

-До речі, Ройс, чому ти напав на мене тоді? – запитала.

-Вибач мене, але у пеклі я почув розмову давніх знайомих мого брата, вони бачили як він треться біля тебе, й хотіли перевірити чим це ти так його зацікавила. Вони хотіли викрасти тебе, тому я вирішив таким способом показати братові, що буде, якщо він не буде пильно турбуватись про тебе.

-Але можна було попередити мене, щоб потім я йому розповіла? – посміхнулась.

-Ні, так він не повірив би, навіть тобі. Прийшлось діяти старим методом, дуже діючим, до речі.

-Але потім викрали його, а не мене.

-Здається той Марко, міг це зробити…Він прудкий…

-Як жаба, пацюк, падлюка… - лаяла я «чаклуна».

-Я зрозумів, що він тобі подобається, - посміхнувся чорт.

-Ревнуєш? – хитро запитала.

-Може і так, - відповів мені у тій ж самій манірі.

Ось так, один одного піддражнюючи, дійшли до моєї квартири. Ройса я запросила на «чашку кави», а насправді обговорити подальші дії. Раптом, в передпокої, я побачила чуже взуття, з кухні почулась розмова. Ми з Ройсом переглянулись. З кухні вийшла мама з Олексієм Степановичем. Моє лице, мабуть почервоніло від злості.

-Тоню, ти вже прийшла, - вона зраділа й поглянула на Ройса, - привіт, Ройс.

Аура у кімнаті впала на сто градусів, коли Ройс та викладач подивились один на одного. Олексій вороже дивився на Ройса потім перевів погляд на мене. Мама не розуміла, що коїться, а я стояла стовбуром й поглядала то на Ройса, то на викладача.

-Тоню, Олексій Степанович прийшов спитати про твій стан після інциденту, все ж гаразд, так? – мати змінила тему.

-Так все добре, - спокійно закивала.

-Добре, проходьте у вітальню, я зараз кави зроблю, - й пішла на кухню.

Втрьох ми всілись у вітальні. Ройс сидів на дивані поруч зі мною, Олексій навпроти нас у кріслі. Чоловіки продовжили свердлити один одного поглядами.

-Ройс, - пошепки звернулась, - чого це?

Олексій вскочив з крісла й близько підійшов.

-Що ти тут забув, нечистий? – чоловік дістав з кишені хрестик.

Ройс спокійно подивився на свій одяг.

-Я кожен день миюсь, не такий я вже нечистий, - й посміхнувся.

-Не придурюйся! – тихо пригрозив Олексій й пхнув у обличчя чорта хрестик.

-На мене таке не подіє, чоловіче, - Ройс прибрав його руку від обличчя.

-Тоню, ти що не знаєш хто це?! – Олексій звернувся до мене. – Це ж чорт!

-Приємно познайомитись, - глузливо посміхнувся Ройс й вхопив руку чоловіка для рукостискання, той відскочив від нього на крісло.

Ройс почав сміятись.

-Він мій друг, - спокійно промовила.

-Він користується тобою! – сказав чоловік й почав чарувати сферу.

Я встала зі свого місця й почала підходити ближче до викладача. Він трохи відійшов назад.

-А ви не користуєтесь? – обурилась я. – Ройс, до речі, завжди говорить правду, і він набагато людяніше багатьох людей яких я знаю.

-Ми? Що вони зробили? – поцікавився він.

-Викрали мого друга, запечатали души й не випускали їх, створили власних демонів й натравили на мене та моїх близьких, - тараторила я.

Мати дуже вчасно зайшла до кімнати, я не бачила її виразу обличчя.

-Добре, Тоню, добре, - він невинно замахав руками, - я тобі вірю. Раз все в порядку, я піду. До побачення Ярина Георгіївна.

-До побачення… - в голосі мами почулось здивування.

Олексій швидко покинув квартиру. Мати випитувала у нас з Ройсем, що сталося поки вона була на кухні. Ми доброзичливо збрехали, сказавши, що Олексій Степанович дуже турбуеться за мій психологічний стан, але я запевняла його, що все гаразд, у мене сталеві нерви. Дякувати Богові, вона повірила. Потім у моїй кімнати ми з Ройсем тихо обговорювали ситуацію.

-Гадаєш я тепер у змозі зупинити той культ відьом?

-А якщо у тебе був би вибір, щоб ти обрала? Врятування села чи залишити все як є?

-По ситуації, тоді там не було вбивств чи людей, які пропали.

-Але ти ж не знаєш, може у відьом є потрібні зв’язки, і ніяких поганих новин не оголошують, - на його слова я замислилась.

-Може і так.

Трохи побалакавши, Ройс відправився «додому». Я працювала над своїм твором досить довго, бо після останніх подій – з’явилось багато ідей. Так я і сиділа до вечора, коли мама мене попрохала сходити до магазину купити продукти за списком, який вона вже склала. Тата та Міши ще не було вдома, а мама була зайнята роботою – прийшлось йти самій. Було достатньо темно й тривожно, особливо, коли я поглядала на провулки, бо хто знає, що звідти може вискочити?

Коли я поверталась з магазину, знову моя інтуїція та дупа відчули якусь небезпеку. Прискорила свої ноги, але я побачила як з-за кутка на мене йшло чотири високі амбали, у чорному одязі, з капюшонами – я не бачила їхніх обличь. Вони шли спочатку повільно, але потім…

-Тільки не знову, - застогнала я й почала розвертатись назад до магазину.

-Стій!

З пакетом у руках полетіла кулею назад, майже добігла до освітленої частини вулиці, але мені не пощастило, чоловіки були чаклунами, за допомогою магії, один з них зупинив мене. Тіло наче паралізувало, я відчувала себе овочем, не могла ні втекти, ні відбитись.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше