Глава 13

Вже за два дні Генріх знов сидів на столі в великій кімнаті, розгортаючи свіжий випуск "Щоденного вісника". Хоч Артур і не поділяв їхнє захоплення, від розігруваної п'єси, але вчора погодився зіграти для них роль привида, начебто чоловіка тієї поміщиці, чий привид блукав у церкві майже щоночі. І теж відхилився на кріслі, збираючись послухати статтю про себе. 

Але Генрі не встиг навіть долистати газету до потрібної сторінки, тільки розгублено дивився на першу шпальту.

— Боюся нас посунули.

— Як це?

— "Сьогодні о другій ночі, біля складів зернових було виявлене тіло Степана Нещасного, власника компанії-забудовника в Запорізькій області." — Квапливо зачитав хлопець, а потім віддав газету Артурові. — Я був з вами всю ніч. 

— Я перестав тебе підозрювати ще коли ти не зміг зайти у сторожку без запрошення. — Пробубонів той, роздивляючись фото, а після заговорив голосніше. — У цього теж прогризена горлянка і вчора була повня. Вовкулаки?

— Ні, в ніч першої смерті був старий місяць. — Вклинилася Марія і поспіхом кинулася до комп'ютера. — Це щось інше, щось… 

Вона відкривала Сашині файли один за одним, але не могла згадати де саме вона бачила підбірку підходящих монстрів. 

— Якби студентка була з нами...

Генрі вже набирав її номер, але з телефону лунали тільки короткі гудки. Його номер був заблокований. Друзі зрозуміли одне одного з півпогляду. 

— Я спробую розібратися сама. — Кивнула дівчина.

А вампір знов потупився в статтю. Саша точно знала про цю подію, вона все ж значилася в редакції, хоч і на посаді коректора, та можливо залишила друзям якусь підказку, свої припущення чи здогадки. Вони не знали, що в редакції Олександра не з'являлася вже три дні.

За ці три дні домашнього арешту Саша майже перестала марити спробами вмовити брата відмінити покарання. Він возив її на навчання і забирав чітко за розкладом. Вона ж образилася на Гришу остаточно, приїздила на навчання, відсиджувала пари так, ніби їй уже стало наплювати і на курсову роботу, і на кар'єру журналіста та навіть не чествувала спускатися до вечері. Всі її думки були лише про Генріха. В той день студентка попрощалася з братом, закинула рюкзак за спину та поплелася до центрального входу.

Вона не бачила нікого на своєму шляху і зіткнувшись у прольоті з фігурою в чорному піджаку встигла тільки спритно вибачитися і відступити вбік, даючи дорогу незнайомцю. Але він не пройшов повз, а обережно схопив її за рукав. 

— Олександро, мене до вас відправили друзі. 

Вона підняла на співрозмовника розгублений погляд і на обличчі заграла посмішка.

— Марія? Генріх? Хто?

— Це не важливо? — Посміхнувся незнайомець. — Тікаймо.

— Але в мене пари, сьогодні перевірочна робота.

— Олександро, я не посланець, я друг, якщо ви відмовитеся, я зрозумію. 

— Ні! — Розгублено скрикнула та. — Їдьмо, зараз же. 

Незнайомець провів поглядом білу іномарку, переконавшись, що ніхто більше їм не завадить і посадив дівчину на заднє сидіння чорного "геліка". 

— Моє ім'я ви знаєте, а як я можу до вас звертатися?

Двері заблокувалися і водій натиснув на газ, спритно вивертаючи з-за рогу, і рушив у бік виїзду з міста.

— Мене звуть Олег. — Заговорив незнайомець, що сидів на передньому пасажирському сидінні. — Це Васян. — Він вказав на водія.

Від цього знайомства Сашу кинуло в холод, вона ще хвилину мовчала, але явно змінилася на обличчі. Коли машина пригальмувала перед переїздом, дівчина спробувала смикнути ручку, щоб вискочити на вулицю, але двері не піддалися.

— Щось не так, принцесо?

— Випустіть мене!

— Хіба ж ти не погодилася їхати з нами?

— Я передумала, випустіть мене.

— Пізно. Я вже сказав, що не посланець.

— Але ж ви і не друг!

Вона постаралася заспокоїтися, притискаючись до пасажирського крісла, та обережно дістати телефон з кишені. Той що представився Олегом тієї ж миті перехилився через сидіння і спробував вихопити телефон з її рук. Намагаючись хоч якось відбитися, вона встигла ввести код і навіть натиснути кнопку екстреного виклику, але сигнал знову, зрадливо, не пройшов. Повторні натискання теж не дали результату, а водій чимшвидше дременув з місця, піддаючи газу.

Саша тремтіла не стільки від двох незнайомців, а скоріше від того, що вона знову виявилася заручницею в машині, що летить на неймовірній швидкості. Тільки цього разу не вили сирени і благати зупинитися марно. Пальці розслабилися, коли на крутому повороті вона помітила зброю на поясі співрозмовника і, ледь усвідомивши свою безпорадність, знепритомніла.

Марія недовго просиділа за комп'ютером, так і не спромігшись вишукати потрібну інформацію. Виявилося, що всі номери телефонів друзів заблоковані і волею-неволею троє запереживали, що Олександра також могла потрапити в неприємності. Проте Марія и Артур все ж вклалися спати, а Генрі засів за її записи.

Він не знав нащо тепер шукати злочинця, адже він довів свою непричетність. До того ж, на його рахунок зарахували невеличку суму і хлопець, покинувши записи, взявся до роботи.

Гриша приїхав забирати сестру за розкладом, прочекав півгодини і почав дзвонити на мобільний, але телефон був вимкнений і тільки троє, що курили біля студентської кафешки, бурхливо обговорювали, як одна сіра мишка поникла, коли почала приїжджати на розкішній іномарці.

   — Гей, шпана, — Гукнув їх Гриша. — а Саша була на парах?

Троє зам'ялися і ніби не хотіли відповідати на запитання, але дівчина з довгими нігтями та коротким волоссям, яка роздивлялася священика, ніби із заздрістю, заговорила:

— Вона поїхала на чорному мерсі о дев'ятій ранку. Всі пари про...

Дослуховувати він не став, рвонув з місця, ігноруючи світлофори та знаки. За годину він був біля воріт будинку Марії. І, перш ніж сповістив господарів про свою появу, дістав із багажника гвинтівку і взявся заряджати.