Глава 18

Посеред галявини височіла дряхла дерев'яна хатка, а замість підпорок, що ставили зазвичай замість фундаменту біля озера, височіли, не менше ніж семиметрові жахливі, відрости, що в цілому, нагадували курячі лапи. Тільки вкриті наче лускою.

— Генрі! Якого біса!?

— Я не знаю, але мені теж страшно. — Шепотів той. — Клянуся, я не знав.

— У тебе є хоч крихта інформації!?

Вампір тривожно замотав головою.

Артур прокручував в думках всі дитячі казки і шукав хоч якусь зачіпку, але хотілося просто бігти. Все навколо здалося на секунду просто жахливим сном тільки двоє розуміли, що це зовсім не ігри розуму.

Треба було робити хоч щось і чоловік деяк зібрався з думками:

— Хатинко, хатинко, розвернися до мене передом, до лісу — задом. — Невпевнено прошепотів той.

Жахливі лапи зарухалися, змушуючи двох навіть пригинатися зі страху і невільно задкувати. 

— Хоч би зрослося. — Прошепотів вампір. — Просто запроси мене в середину, це моя помилка, я виправлю її сам. 

— Залишися, будь ласка, живим. 

— Боюся твоє прохання порушить мій план.

Хатка розвернулася в три величезні кроки і наче розглядала двох, нахиляючись до долу. Скрипучі двері розпахнулися під дією гравітації і Артур обережно прибрав зброю за пояс.

— Що ти робиш?

Чоловік не став відповідати, тільки щосили відштовхнувся від землі, та вхопився рукой за дверцята. Хатка тієї ж миті задрижала, намагаючись скинути непроханого гостя. Трохи піднялася до гори і чимшвидше опустилася вниз, даючи чоловікові змогу заскочити всередину. Дверцята захлопнулися, а хатка вирівнялася і завмерла.

Чоловік ніяковіло роззирнувся, намагаючись вхопити поглядом кривдника. Він був готовий вже зустрітися і з самим чортом. Але всередині нікого не було. В кам'яній пічці горів вогник, стіл та одна табуретка стояли, як прикручені, наче і не думали падати від нахилу всієї споруди. На печі кипів рибний бульйон, це Артур зрозумів за запахом. Він теж не розлився, від тряски. 

— Вилазь, погань! — Прикрикнув той.

Мітла що стояла поруч, своєю чергою, задрижала і засіпалася, наче намагалася дати деру, чоловік схопив її за мітловище, не даючи втекти. Страх майже повністю зник, він зрозумів, що в пастці і якщо йому не вдасться дати нечисті відсіч, то смерть йому гарантована. 

Отець Григорій стомлено і ліниво продовжував молитву. Його думки були далекі від завчених слів, які раз у раз повторював на кожній службі. Чоловік розмірковував про себе скільки грошей піде на ремонт, скільки він зможе зібрати з прихожан і що, наступного разу, вигадають ті, кому він, так чи інакше, винен грошей. 

Протоієрей, що приймав участь в службі, навіть захотів вгатити його по лобі, коли помітив, на скільки священникові плювати на прихожан. Він жестом вказав Грищі вийти з зали.

— Знов читатиме нотації. — Роздратовано видихнув священик, заходячи до невеличкої кімнатки, де на розкішному кріслі лежали його речі.

Але протоієрей не поспішав і вибилася хвилинка прискіпливо розгледіти себе в дзеркало. Священикові належало б мати бороду, хоча та старила б чоловіка років на десять. Наставника все не було і за звичкою чоловік потягнувся до телефону. Він швидко увімкнувся і перш ніж запустилися всі додатки, екран засвітився червоним, білими буквами блимав напис "Принцеса подала сигнал СОС".

— Забери мене чорт! — Розгублено вигукнув чоловік.

— До повного щастя, ти ще й чортихаєшся. — Прокоментував протоієрей.

— Мені треба їхати! Терміново!

Наставник тільки встиг здивуватися, як той, поспішив відчинити задні двері.

— Що сталося!?

— Не знаю!

Чоловік чимшвидше стрибнув в машину, навіть не знявши ритуального хреста і дременув на сигнал.

— Сірі, зателефонуй контакту Артур.

— "Абонент поза зоною досяжності". — Сповістив електронний голос.

— Сірі, зателефонуй контакту Марія.

— "Абонент поза зоною досяжності". — Повторив той самий голос.

— Та що з вами? — Він впевнено їхав, знайомою стежкою до озера і наче вимушено, продовжував говорити з голосовим помічником. — Сірі, зателефонуй контакту Гера клятий програміст.

Почувся перший гудок.

— Генрі, я перервав службу, вже на півшляху до Саші, що відбувається!?

— Дуже довга історія. — Видихнув той. — Будь готовий побачити що завгодно. 

— Тобто?

— Я тут, але, клянуся тобі, нічого не можу пояснити.

— Маячок пересувається. — Тривожно прошепотів Гриша.

— Дідько! Артур теж в небезпеці, їдь до Олександри, я лишаюся тут.

Марія вийшла з розкішного будинку, і заводячи мотоцикл, розмірковувала чи може Генрі дійсно озвіріти. Вона звично вдягла браслет, навушники, шолом і ввімкнула телефон, і одразу ж побачила той самий сигнал СОС. 

— Ок, Гугл, зателефонуй контакту Генрі! — Тривожно прошепотіла та, а коли хлопець підняв слухавку, заговорила серйозно. — Клянись, що ти невинен.

— Винен. — Трагічно відповів вампір.

— Я тебе вб'ю. — Холодно сказала та і чимдуж чкурнула на сигнал.

На щастя Марія не скинула дзвінок і, дорогою, Генрі таки встиг трохи остудити її запал. 

Артур сильніше схопився за мітлу другою рукою і смикнув у сторону, наче виривав в когось з рук. Щось невидиме, що трималося за неї менш чіпко, відпустило та покотилося в бік. Той посміхнувся та підняв трофей над головою.

— А ну покажись, а то зламаю надвоє!

Під столом, поруч із перевернутою догори дригом табуреткою, з'явилася дівчина, на вигляд, років двадцяти, в довгій спідниці та червоній хустці.

— Задоволений?— Обурено кинула та.

Артур прищурив очі, роздивляючись ідеальні риси обличчя дівчини і невпевнено спитав:

— Ти, виходить, Баба Яга?

— Та називай як хочеш. — Так само ображалася та. — Мені однаково. Мітлу віддай, вона не твоя!

— А ти мені що!?

— Дулю з маком!

Дівчина схопилася на ноги, та чоловік помітив, що вона не тільки зростом, а й у плечах розміром з нього. Вона зміряла його придирливим поглядом і пом'якшала.