Глава 10 Ніколо та Меліса

Нікола

Коли зайшов до батьківського дому відчув знайомий аромат дитинства, як було добре жити разом з батьками і не про що не турбуватися, хоча ні, самому жити легше, бо не треба нікому нічого пояснювати.  

У коридорі мене зустріла мати, котра була не на жарт схвильована через моє запізнення.

- Де ти ходиш?

- Довелося, трішки на роботі затриматися, я ж спізнився лише на 15 хвилин.

- Ти як завжди. Ми ж на тебе чекаємо, швидше роздягайся і проходь. І будь ласка не зіпсуй все з самого початку, зроби висновок про дівчину після вечері. Добре?

- Гаразд, обіцяю я буду гарним хлопчиком.

Ми з мамою пішли до їдальні. Зайшовши до кімнати я побачив тата, якогось чоловіка та дівчину за столом. Побачивши мене батько та чоловік піднялися з-за столу аби привітатися, а незнайомка навіть не подивилась на мене.

-Привіт батько. – я потиснув руку тата.

- Добрий вечір, вибачте за запізнення, виникла термінова справа в компанії, довелося затриматися. Сподіваюся це вас не засмутило. Мене звати Нікола, а вас? Ми ж незнайомі? – звернувся я до чоловіка.

- Добрий вечір Нікола, ми вже знайомилися з тобою, але це було 22 роки тому, через це ти мене не пам’ятаєш. Мене звати Лоренцо Кастільйоне, я військовий і твій батько мій товариш по службі. Можеш мене звати дядько Лоренцо або просто Лоренцо, як тобі буде зручно. До речі, це моя донька Меліса Кастільйоне.

- Добрий вечір. – промовила дівчина, нарешті подивившись на мене своїми, на перший погляд, спокійними, сором’язливими очима. Але якщо придивитися, то її карі очі були наповнені палкою пристрастю та маленькими бісиками, котрі наче танцювали дивлячись на мене.

 - Ну гаразд. Усі нарешті тут, можемо починати вечерю. – промовила мама і після її слів на стіл почали ставити різні страви.

Ми почали їсти. Я сидів напроти Меліси тому міг спокійно її роздивитися. Вона мала привабливу зовнішність. Карі очі, розкішне каштанове волосся і доволі мало макіяжу на обличчі, це не могло не сподобатися. Цікаво вона така ж сама чи ні? Думаю, настав час це з’ясувати. Тільки-но я вимовив цю фразу у своїх думках, як вона підняла свої очі та почала дивитися на мене. Мабуть їй теж було цікаво роздивитися мене. У тиші ми просидили не довго. Моя мати вирішила почати розмову перша:

-Лоренцо, як довго плануєте затриматися у нас? Чи ви переїжджаєте назавжди?

- Амаранта, гарне питання. Меліса завжди мріяла жити у Римі і ось нарешті в мене вийшло купити невеликий будиночок. Тому скоріш за все тепер ми будимо бачитися набагато частіше.

- Ой це добре. Яка гарна новина правда ж Алессандро?

- Так. Це приємна новина. Сподіваюся вам тут сподобається. Ви вже встигли подивитися місто?

- Та ще ні. Ви не уявляєте собі скільки клопоту з цим переїздом приходиться пережити. Ми вже тиждень як переїхали, а часу погуляти містом так і не знайшли.

- Нічого страшного, ще встигнете відвідати гарні місця Риму. До речі, Меліса, а чим тобі так подобається Рим?

- В кожній вулиці та в кожному будинку у Римі відчувається історія, а також моя мати дуже любила це місто за його краєвиди.

- Зрозуміло. Ти не засмучуйся твоя мати буде завжди поряд з тобою, а якщо тобі буде потрібна порада чи будь-яка жіноча поміч ти будь-коли можеш звернутися до мене. Добре?

- Добре. Дякую за вашу доброту.

- Ну досить про сумне. Мені дуже цікаво дізнатися думку молодої дівчини з одного привиду. Меліса, який на твою думку, повинен бути справжній чоловік?

- Ну, по-перше чоловік повинен бути фінансово забезпечений, можливо з вашого боку це буде виглядати так, наче я женуся за коштами, але я вважаю що  це зовсім нормально коли твій партнер може прогодувати себе і тебе. Звісно ж я не кажу про те що жінка не повинна заробляти власні кошти, але було б добре відчувати надійного сильного чоловіка на котрого у разі чого можна було б покластися. Та й його фінансова забезпеченість показує те наскільки він самостійний й незалежний. А я думаю що ці дві риси є одними з найпривабливіших у чоловіках. Також в чоловіках мене не менш приваблює почуття гумору та те, чи є він джентльменом, бо я вважаю, що чоловік повинен вміти ґречно поводитися з жінками. Мабуть це все.

- Зрозуміло. Ти маєш доволі дорослу та обґрунтовану точку зору з цього питання. Це дуже добре і знаєш Меліса, я повністю з тобою погоджуюся, бо нажаль у сучасному світі самостійність це та риса, котрої не вистачає багатьом чоловікам.

- А що ти Нікола думаєш з цього приводу? – запитала в мене Меліса.

- Мабуть вам краще знати якими рисами повинен володіти справжній чоловік, бо це ви жінки, а не я. Хахахах – відповів я.

Усі розсміялися після цієї фрази. Тут до розмови нарешті приєднався батько.

- Меліса, це вам зараз 22 роки, правильно?

- Так, дядько Алессандро.

- Тобто коли ми бачилися в останнє з твоїм батьком Емілія була вагітна. Ах, ти жук Лоренцо ти навіть не натякнув, друг називається.

- Гей, Алессандро я дізнався що вона вагітна лише коли ми приїхали до Генуї, тому нічого тобі і не сказав, але ж я написав тобі листа коли  в мене народилася донька. Не розумію чому ти ображаєшся.

- Ну добре. Не ображаюся. Ну що молодь поїли вже?

- Так.

- Так.

- В мене виникла одна чудова ідея, чому б тобі Ніколо не показати Мелісі Рим за одно поспілкуєтеся наодинці, без своїх старих. Що скажете? Меліса ти не проти?

- Я згоден, звісно якщо Меліса цього бажає.

- Ой це чудова ідея. Я обома руками за. Нарешті зможу прогулятися по Риму.

- А ти що Лоренцо з цього приводу думаєш, відпустиш свою доньку з моїм Ніколою?

- Та я не проти. Хай молодь погуляє, навіщо їм тут з стариками сидіти.

- Ось і добре. Йдіть дітки гуляти.

- Дядько Лоренцо я обіцяю що привезу Мелісу додому в 23:30 цілу й неушкоджену.

- Добре Ніколо. Я тобі вірю. Ну все ідіть.

- Я їх проведу. – сказала мати й вийшла за нами з кімнати.