Глава 17

Розабелла

Прийшовши на роботу я одразу покрокувала до кабінету Ріка, бо секретар повинен бути поряд з босом. Оскільки у кабінеті нікого не було, то я мала змогу роздивитися його, адже кабінет може розповісти більше цікавої та корисної інформації про його господаря. Кабінет було виконано у чорно-білих відтінках у напрямі мінімалізм. Все лаконічно й нічого зайвого. Одразу розумієш що людина серйозна та строга, мабуть він ще й перфекціоніст, такий висновок я зробила побачивши, що на його столі в підставці усі олівці стояли догори «носиками» і усі інші предмети лежали ідеально рівно наче хтось під лінійку викладав.

Для того щоб згаяти час та порадувати боса, вирішила зробити каву. Залишив каву з декількома тістечками на столі я зайняла своє місце та почала переглядати пошту, щоб остаточно розробити сьогоднішній розклад Рікардо. Швидко переглянувши інформацію я її роздрукувала. На 9:45 в Рікардо була назначена зустріч, тому я підготувала усі необхідні папери, а він так і не з’явився.

На годиннику було вже 9:30, а він досі не прийшов. Що трапилося? В нас через 15 хвилин зустріч з новими покупцями. Вирішила не панікувати, перевірила чи є всі необхідні документи для зустрічі й пішла до кабінету Ніколи. Його секретар – Агата сказала, що Нікола ще також не прийшов. Залишилось 10 хвилин. Покупці вже приїхали тому я почала їх розважати, аби потягнути час. Агата ж продовжувала телефонувати нашим босам, а вони продовжували ігнорувати її дзвінки.

Вже 9:50. Де вони? Що робити? Хоч бери й сама проводи зустріч.

Мені не на жарт стало страшно, в мене почали підкошуватися коліна, я бачу що покупці помічають відсутність боса, тому зробивши декілька глибоких ковтків повітря я все ж таки вирішила почати зустріч самостійно. Вчора я встигла багато чого вивчити й зрозуміти про нашу компанію тому думаю що почати в мене вийде, а там, сподіваюся, з’являться наші боси.

Я привітавшись ще раз почала представляти наше вино й розповідати історію створення цього продукту. Моє серце стукало в грудях так сильно, наче намагалося вистрибнути з них.

Мої страждання припинилися в той момент, коли до залу перемовин зайшли Рік та Нік. Нарешті я змогла нормально вдихнути й трішки розслабитися. Привітавшись з покупцями Нік сів за стіл, а Рік підійшов до мене, поклав руку на плече й сказав: «Дякую, Розабелла, за прекрасний початок, зараз можеш сідати, далі я сам». Він посміхнувся й продовжив перемовини.

Розабелла сіла й уважно слухала Ріка. Він говорив так легко, наче від його слів та презентації не залежить майбутній великий контракт. Його слова, жести й міміка захоплювала слухачів настільки, що не можливо було відвести від нього погляд.

Цікаво чому вони спізнилися та не попередили? Чому Нік постійно посміхається? – подумала Розабелла й знов почала дивитися на Рікардо – Боже, який в нього чаруючий голос, хоча й зовнішність він має не менш прекрасну. Цікаво він теж зараз хвилюється так же сильно, як я декілька хвилин тому?

До речі, Рік має таке гарне тіло. Жестикулюючи він грав своїми дужими м’язами на руках, рукави сорочки були підняті до ліктів, тому можна було бачити його гарні виступаючі жили. – дівчина замилувалася зовнішністю Ріка й не одразу почула його просьбу принести ще кави для гостей.

Рікардо

Зайшовши до компанії ми натикнулися на Агату, дівчина виглядала знервованою та переляканою. Вона одразу запитала в Ніколи чому той не відповів на дзвінок. Друг відповів доволі спокійним тоном:

-В мене акумулятор розрядився, тому й не відповів. Все не кіпішуй ми з Ріком приїхали зараз почнемо презентацію все буде добре. Видихай Агата.

- Та я знервована не лише у зв’язку з вашим запізненням, ваш новий секретар Розабелла не витримала й вирішила самостійно почати презентацію, але вона сьогодні тут перший день, що вона може презентувати? В мене не вийшло її зупинити, вибачте. – швидко вимовила Агата й опустила очі донизу.

- Що? Розабелла? Сподіваюсь вона знає що робить. – промовив здивовано я. – Гаразд зараз ми з тобою Нік зайдемо до кабінету й робимо вид наче так і було задумано що Роза почне, а я продовжу презентацію. До речі, Агата, мій секретар давно почала пермовини?

- Ні, Рікардо вона почала о десятій, а зараз лише 10:15. Ну вона начебто непогано тримається й гості уважно її слухають, ніхто ще не намагався запитати де ви є.

- Це добре, ну все тоді ми пішли.

Ми зайшли до кабінету я побачив свого гарного секретаря, вона не на жарт схвильована, мабуть думає що щось може піти не так. Тому швиденько привітавши гостей проходжу до неї кладу руку на її маленьке виточене плече й промовляю міні-подяку тим самим трохи заспокоюю цього схвильованого пташеня.

Перемовини завершилися підписаним контрактом про співробітництво.

Провівши наших тепер нових партнерів, вирішив поговорити з Розабеллою про її рішучий вчинок.

-Ще раз дякую Розабелла за те, що змогла почати презентацію й не наробила помилок. Вибач, це була запланована для тебе міні-перевірка на стійкість, так як ти мій новий секретар та перекладач, то повинна знаходити вихід з непростих ситуацій без мене. Ти впоралась на всі 200 відсотків. Аби відплатити тобі за витрачені нерви я пропоную повечеряти сьогодні й звісно ти отримаєш премію.

- О боже, бос я так хвилювалася через те, що мені потрібно починати без вас. Дякую за пропозицію, але сьогодні не вийде.

- В тебе вже є якість плани на сьогоднішній вечір?

- Так,0 я вже пообіцяла зустрітися з моїм хлопцем, він так несподівано прилетів вчора. Тому вибачте сьогодні точно не вийде.

- О, так ви все ж таки помирилися. Вітаю. – якомога радісніше промовляю я, а в думках в мене виплавають зовсім інші слова: «Ну звісно ж вони помиряться, вона ж його певно кохає, вона набагато краща за ту якій ти віддав своє серце. Але якщо вони помирилися то чому Розабелла виглядає засмученою говорячи про їхню зустріч?», - чи ще зарано вас вітати з примиренням. Ти й досі виглядаєш засмученою. Що ж все ж таки між вами трапилося вчора?