Глава 18

Розабелла

Я швидко приготувала каву й рушила до кабінету боса захопивши з собою його розклад. Зайшовши до кабінету я побачила, як Рік смакує тістечком з холодною кавою. Я здивовано на нього подивилася, а він, побачивши моє збентеження, широко посміхнувшись промовив : «Дякую за ранкову каву та тістечка, приєднуйся до мене. Тим більш тістечок вистачить на двох і кава вже з тобою. Сідай та відновлюй нерви після такого гарного початку презентації.»

Відмовляти босу я не стала, бо після ранкових хвилювань дійсно потребувала випити каву й з’їсти, те пречудове на смак, тістечко.

Випивши каву ми почали працювати. Рік опрацьовував якісь документи, а я пішла за своє місце, відповідати на дзвінки й записувати зустрічі. 

Залишок робочого дня пройшов без хвилювань та проблем, я з головою занурилася в роботу, але наступив вечір, котрий викликав в мене не мало думок та хвилювань. Остання зустріч завершилася о четвертій годині вечора, тому Рік запропонував мені піти з роботи на годину раніше й ще довезти мене до дому. Я не відмовила, бо мені потрібно ще встигнути морально підготуватися до цієї зустрічі та встигнути зробити макіяж з зачіскою.

Сівши до машини боса мої хвилювання кудись щезли. Рік зайнявши своє місце знов посміхнувся і я відчула затишок на душі. Знаєте те відчуття, коли знаходишся з друзями, і всередині тебе розливається тепло. Те саме відчуваю і я, в компанії свого боса. Рік пильно на мене подивився й запитав:

-Розабелла, тебе щось бентежить? В тебе все добре?

- Нічого мене не бентижить з чого ти так вирішив?

- Точно? Просто ти сьогодні з самого ранку десь блукаєш у думках. Це через сварку з твоїм хлопцем?

- Правда? Я й не помітила. Якщо сказати відверто, так це через нього. Він сьогодні несподівано прилетів, аби ввечері зустрітися й помиритися, але я навіть не знаю чи хочу я знов наступати на ті самі граблі. Вибач, я не знаю навіщо я тобі це розповідаю. Не турбуйся про мене, все гаразд. – щиро посміхаюся Ріку, але той виглядає збентеженим.

- Що значить не турбуйся ти моя подруга й я можу підтримати тебе й поговорити з тобою про все що бентежить. На мою думку, твій Санджар телепень, котрий не розуміє, який скарб він може втратити через свою не довіру. Я вважаю, що ти повинна гарно поміркувати над цим питанням. Чи дійсно треба продовжити відносини з тією людиною, котра тобі не довіряє? – промовляючи ці слова обличчя Ріка стає серйозним, таким самим, як і при вирішенні якихось складних робочих питань, та втрачає свою м’якість.

- Дякую за пораду. Ти маєш рацію, мені дійсно потрібно ще раз все добре обміркувати. О ми вже приїхали. Дякую, що довіз додому. – широко посміхаюся відповідаючи на його посмішку. 

- Нема за що. Не хвилюйся й гарно проведи свій вечір незважаючи на те як ти його проведеш.

Я виходжу з машини й крокую до своєї квартири. Зайшовши додому я вирішую спочатку прийняти душ, тому одразу крокую до ванни. Скидаю з себе речі й стаю під гарячий потік, потім вмикаю холодну воду аби звільнитися він зайвих думок ще декілька разів змінюю температуру води й лише через 15 хвилин виходжу з душу з вільною головою. Поки я знаходилася в душі я прийняла рішення, що якщо Санджар знов не признає свою провину, то це буде наша остання зустріч.

Вийшовши з ванни я зробила зачіску. Я накрутила локони й заколола передні прядки назад аби не заважали, вийшло доволі не погано. Після цього одягла ту розкішну смарагдову сукню, до речі Санджар вгадав з розміром, й почала робити макіяж. Вирішила, що акцент в вечірньому макіяжі зроблю на очі. Я намалювала чорні стрілки й нанесла рідкі смарагдові тіні й туш. На губи нанесла нюдову помаду. Результат мене задовольнив тому я надягла сережки й подивилася на годинник 18:30. Ой я якраз все встигла зробити. Я вибрала чорні бархатні туфлі-човники на невисоких підборах й чорну сумочку. Викликала таксі й поїхала до ресторану.